Пояснення

Фінансування освіти, коли гроші ходять за студентом, – не варіант для України. Буде гірше

Фінансування освіти, коли гроші ходять за студентом, – не варіант для України. Буде гірше

віцепрезидент з бакалаврських програм КШЕ, ексзамміністра освіти
18.03.2021, 18:14 • 4 хвилини

Офісу простих рішень та міністру Шкарлету подобається система фінансування вищої освіти, коли гроші ходять за студентом. Але чи спрацює вона в Україні

Офіс простих рішень та результатів повідомив, що вони спільно з міністром освіти Сергієм Шкарлетом домовились напрацювати законодавчі зміни для впровадження "принципу "гроші ходять за студентом", коли кошти на навчання з бюджету отримують не заклади вищої освіти, а самі абітурієнти згідно з рейтингом результатів ЗНО". 

Це називається ваучерна система. І сама технологія знайома українцям, адже за таким принципом діє фінансування медичних послуг на первинній ланці. Гроші йдуть за пацієнтом – людина сама обирає лікаря, підписує з ним декларацію, а держава платить лікарю за цього пацієнта. 

Ваучери на освіту в теорії

В теорії ваучери виглядають, як найбільш прозорий спосіб розподілу бюджетних коштів між університетами. Результати ЗНО показують найбільш здібних осіб. Припустимо, 10% найкращих з них отримують від держави якісь кошти, які дозволяють покрити навчання в будь-якому університеті (може й не лише в Україні), наступні 20% найкращих отримують лише половину цієї суми, і ще 20% отримують лише третину. Корупція відсутня, бо чиновники ніякими чином не впливають на те, в який університет ці вступники віддадуть свій ваучер.

У ваучерній системі усе залежить від вибору дитини. Теоретично, вступники та ще й найздібніші з них, собі не нашкодять і будуть вибирати найкращі університети. Таким чином, кращі університети будуть отримувати бюджетне фінансування, а гірші – ні. Усі задоволені. 

Простий гарний принцип, але це в теорії. На практиці, щоб запровадити ваучери у вищій освіті, потрібно вирішити кілька проблем та створити передумови.  

Практика – не така безхмарна. Особливо – в Україні

Принцип "гроші ходять за студентом" ставить фінансування університету в пряму залежність від кількості студентів. В умовах такої розлогої мережі закладів вищої освіти та такої кількості вступників (удвічі менше, ніж 12-15 років тому), як у нас, ваучерна система стимулює університети гнатись за кількістю студентів.

Це шкодить якості освіти, в університети потрапляють ті, хто не готовий опанувати вищу освіту і їх часто не відраховують. Бо зменшення кількості студентів веде до зменшення фінансування. Тому у системі фінансування потрібно знизити залежність від кількості студентів та підвищити залежність від якості освіти. 

Це проблема, яку треба вирішити. Так само, як перед тренуванням спочатку треба загоїти пошкодження, а вже потім тренуватись. А яке ж тренування (передумови) потрібно пройти, щоб стати чемпіоном у ваучерній системі, тобто досягти потрібного ефекту.

По-перше, для того, щоб вступники знали, куди нести ваучер, де краща вища освіта, потрібна прозора та доступна інформація про освіту, освітні послуги та їхню якість в кожному університеті. Ця інформація не просто має бути в інтернеті, нею повинні вміти користуватись. Зараз у нас ні інформації немає, ні вміння нею користуватись.

По-друге, самі вступники повинні робити свій вибір в таких умовах, в яких вони розуміють свої бажання та очікування. Не в 17 років, простіше кажучи. Я усім нагадаю, що наші вступники масово обирають "хайпові" спеціальності (право, менеджмент, міжнародні відносини тощо), попри те, що тільки лінивий не скаже "тих правників вже стільки".

Колись я робив моделювання того, який розподіл спеціальностей був би за умов ваучерної системи, якби її запровадили завтра. Держава би тоді профінансувала удвічі більше місць бакалавра права, ніж зараз, а деякі інженерні спеціальності або, наприклад, та ж хімія, опинились би на межі зникнення.

По-третє, це лише в теорії легко сказати "гроші ходять за студентом". А на практиці, скільки грошей?

Ваучерна система повинна передбачати ціну ваучера, а для цього потрібно розуміти собівартість послуги, хоча би приблизно. Її поки що в Україні ніхто не зміг порахувати.

Зрозуміло, що під час підрахунку буде виникати безліч дискусій. Наприклад, а від якої зарплатні викладача відштовхуватись? Від нинішньої – курам на сміх, від ринкової – це від якої? Яка ринкова зарплатня для викладачів ІТ-спеціальностей? І загалом собівартість для різних спеціальностей (чи галузей, чи груп галузей) має бути різна? Тоді яка це різниця?

По-четверте, ваучерна система не може існувати без паралельної системи фінансування, яке дозволить підтримувати роботу наукових та навчальних баз в університетах, які у нас розподілені геть нерівномірно. Ваучер не буде враховувати кошти, наприклад, на утримання віварію чи літаків в ангарі. Для таких потреб запускають так зване базове фінансування.

І нарешті, найважливіше, по-п’яте, ми повинні пройти кризу математичної та природничої освіти в школі. Допоки у нас йде занепад в математиці, фізиці, хімії в школі, доти буде падати набір на відповідні спеціальності в університеті. Можна скільки хочеш інформувати абітурієнтів про прекрасні перспективи для хіміка чи генетика, наприклад.

Можна скільки хочеш чітко доводити інформацію про те, де саме дають гарну вищу освіту з цих спеціальностей. Але якщо кількість учнів з пристойними знаннями фізики та хімії стрімко падає, то і кількість вступників на відповідні спеціальності падатиме.

Хто може подумати, що я критику ваучерну систему. Ні, я присвятив п'ять років вивченню різних систем фінансування вищої освіти і ставлюсь до них без будь-яких пієтетів. Вони усі мають переваги та недоліки.

Найголовніше – це правильно підібрати систему, виходячи з наявних передумов та поставлених цілей.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі "Голоси", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net

Коментарі

Останні новини