"Якщо в Україну далі запрошуватимуть російських акторів, буде самосуд" – Ірма Вітовська

"У фільмі багато ексцентричних сцен, які відбуваються в неймовірному темпі", – розповідає Ірма Вітовська. LIGA.Life поспілкувалася з актрисою про цю стрічку, а також про майбутнє українського кіно, "совість" росіян та ставлення до художнього кіно про Бучу. 

Про "Коза Ностру. Мама їде"

Ми одразу відмели стереотип "Якщо українка – то заробітчанка, доглядає за італійцями". Так, може, й було в 1990-х – 2000-х, але не зараз. 

Читайте також: Ексклюзив. Чому слід пам’ятати про будь-яку війну. Актор Глен Пауелл про "Вищий пілотаж"

Моя героїня – не заробітчанка і не біженка. Вона їде в гості до родини, але стається ситуація, яка змушує її там залишатися. Це не людина в пошуках щастя та більших грошей. В Італії наші жінки й бізнес мають.

Ця картина зроблена для відпочинку, сімейного перегляду. Часто, коли знімають фільми для дозвілля, роблять халтуру або це кінострічки, де українці виставлені низьковартісними ідіотами: "От наші вареники, от ми гопака танцюємо". Такий образ був постійно.

Але "Коза Ностра. Мама їде" – це якісне кіно. Моя героїня самостійна, самодостатня, через обставини може змінюватися, потрапляти в дивні ситуації, але ми через це не принижуємо героїню. Такого кіно має бути більше. 

Читайте також: Чому українському фільму "Клондайк" про збитий Боїнг MH17 пророкують шортліст на Оскарі

Про вивчення італійської мови

У фільмі Ірму Вітовську не дублювали, вона розмовляє там італійською.

Я вивчила італійську текстово. Але для фільму треба не просто зазубрити текст. Його треба оживити, зробити своїм, зрозуміти інтуїтивно, інтонаційно, той самий гумор – все має бути органічно. Над цим я працювала з перекладачкою. Уляна розуміє дію та вміє адаптувати літературний текст так, щоб акторові було органічніше промовляти свої репліки.

Але проблема була навіть не в текстах. Було три фази розвитку героїні, які знімали не підряд за сюжетом, а  в залежності від локацій. Сьогодні ми можемо знімати фінал, завтра – щось з середини.

Читайте також: Блохін, Шева, Зінченко: у прокат виходить "Нація футболу" про збірну. Чим він цікавий

За сюжетом, моя героїня спочатку вивчила мову в інтернеті. Отже, вона постійно продумує в голові, чи правильно вона вимовляє, перекладає собі. І глядач має це відчувати, розуміти, що вона "тормозить", помиляється, але намагається. Друга стадія – вона мову опанувала, але коли з’являються нові люди, то трохи губиться. А в третій фазі героїня говорить вільно. 

Через те, що ми знімали всі фази вперемішку, мені постійно треба було контролювати мою італійську – ось тут говорю вільно, тут маю "тормозити", тут все розумію, але невпевнено відповідаю. Тому зранку прокидалася і для себе одразу фіксувала – на якій фазі я сьогодні.

Читайте також: Екшн – не Marvel, та для України новинка: коротко про Максима Осу, знятого за коміксами

Про українське кіно в найближчі роки

Боюся, що три-чотири роки бюджети на українське кіно будуть маленькі, амбіції великі, і як результат – провал, опрацювання грошей. Краще знімати документалку, камерне кіно на кілька людей.

Знімати мають ті, хто точно може втиснутися в маленьку суму і показати сильну історію. "Клондайк" (Марини Ер Горбач), "Памфір" (Дмитра Сухолиткого-Собчука), "Бачення метелика" (Максима Наконечного), "Я і Фелікс" (Ірини Цілик), "Люксембург, Люксембург" (Антоніо Лукіча), "Відблиск" (Валентина Васяновича) – картини найвищого гатунку. Ті, хто вже отримав іміджеву історію для країни, мають отримати підтримку. Бо на всіх державного фінансування не вистачить. На провал не маємо шансу. 

Читайте також: "Я працюю на цвинтарі" – 5 причин подивитися український фільм про смерть у кіно

Чи варто зараз знімати художні фільми про події після 24 лютого

Освічена людина на клітинному рівні відчуває, що зараз знімати художнє кіно в стилі "Бучі" – злочин. Бо будь-яка художня імітація переводить фокус на те, що це (події в Бучі. – Ред.) – постановка. І це може грати на руку західним ЗМІ, орієнтованим на росіян. 

Будь-який художній фільм – все одно постановочний. Так ми зносимо акцент з реальності на віртуальну історію. Знімати художній фільм про Бучу, називати його "Буча", ще й імітувати каральні методи, розстріли, коли війна ще не закінчилася, можуть вчиняти люди недалекі, поверхові, позбавлені емпатії. Так ми й не помітимо, як почнемо спокійно ставитися до братських могил. 

Читайте також: "Я хочу вигнати наволоч з нашої землі": фільм про українських снайперів виходить у прокат

"Список Шиндлера" 20 років не могли зняти, усе виношували – пропонували Роману Полянському, він відмовився, бо у нього мати загинула в гетто, та й сам Стівен Спілберг довго думав, як це зняти. Можна талановито зняти художню картину на тему цієї війни, але має пройти час і усвідомлення. Я не люблю косоруких, коли вони доходять до таких важливих тем. 

Ця інформація буде з’являтися впродовж кількох років. 

Зараз ми повинні постійно знімати документальні фільми або формат BBС – коли свідки розповідають свої спогади, а ми бачимо якийсь умовно художній прийом, наприклад, світлини або зйомки з місця. Наприклад, стрічка "Маріуполь" – коли через картину художниці, що малює, розповідають свідки.

Читайте також: Коли Фагот озвучив Деппа: як, попри спротив, створили перший фільм з українським дубляжем

Можна знімати фільми, де ми не торкаємося реальних злочинів, але бачимо загальну картину, яка відбувається будь-де на війні. Або, якщо це бойовики героїчні, як "Снайпер. Білий ворон", "Мирний 21", "Черкаси" – це наша пропаганда, для наших громадян, мобілізації сил і розуміння цінностей, за які ми воюємо.

Про російських акторів в Україні

Країна, яка загартувалася у війні, вже не допустить російських акторів на українські телеканали чи кінокомпанії. Якщо будуть такі потуги – запросити їх зніматись, але не діятиме закон, то буде самосудний закон.  

Читайте також: Україна презентує фільм "Памфір": шість історій про війну від акторів

Будь-яку річ, яка буде принижувати наші втрати, смерті та весь жах, який ми пройшли, в Україні не дозволять. Я б не ризикувала на місці цих людей починати процеси реставрації комунікації чи ще гірше – відбілювання росіян.

Замовником більшості проєктів була Росія. Багато місцевих продакшнів або залежали від цього, або використовували це як бізнес. Росія замовляла пакет перших зірок – своїх акторів, а на всіх українців не вистачало місця. 

Часто українських акторів називали російськими, бо наші знімалися в російськомовних проєктах і асоціювалися з Росією. Наприклад, Стас Боклан. Багато хто думав, що він з Росії, а до нас приїжджає зніматися. Коли у 2005 році вийшов серіал "Леся+Рома", усі дивувалися, що в Україні можна було класно грати українською. А акторів з хорошою школою у нас багато. 

Коли ваша країна-агресор нападає на іншу державу, а ви не висловилися проти, не виїхали з неї, не допомагаєте українцям, то ви не маєте морального права навіть намагатися повертатися сюди й тут працювати. 

Варіанту "Публічно мовчу і їжджу туди-сюди заробляти бабло" не буде. Порядні виїхали з Росії ще в 2014 році, коли все почалося. Менш порядні, це "от нас ничего не зависит". Але вони виїхали до повномасштабного вторгнення. Останні, у кого є хоча б крапля совісті, 24 лютого 2022 року не змогли мовчати. Усі інші, хто зараз виїжджає, свої сраки рятують – від мобілізації, економічної катастрофи, світової ізоляції, від побудови совка. 

Монстр Путін не за рік же виріс. Голосування "на колінках" всі стерпіли. Коли нещодавно в Росії народ вийшов (проти мобілізації. – Ред.), їм по зубах дали, злякалися. А на Майдані, коли студентів побили, ще більше народу вийшло, бо захищали своє. А в Росії – сьогодні на мітингу побили, завтра всі сидять вдома, бо страшно. Це країна, яка покликана на знищення України. І це столітня історія. Росіяни органічно не переносять існування України, нашої мови, історії, іншого світогляду.

Читайте також: "Згвалтування" та жахи життя у тюрмі. Акторка Клімова про "Погані дороги" та "Цензорку"

Що найперше зробить Ірма Вітовська після перемоги

Буду відсипатися, щоб без підйомів, без тривог. А ще дуже хочу, щоб діти пішли в школу та інститут в офлайні, бо освіта для нас дуже важлива. 

Ті, хто в тилу, мають мобілізуватися на захисті освіти. Я вступила в Острозьку академію на магістратуру за спеціальністю "історія". І хочу, щоб це був меседж для інших – ми маємо готувати себе і наступні покоління далі – вчитися, розвиватися, не зупинятися.