Приїхав з Польщі на війну. Історія пораненого ветерана, який став водієм на комбінаті у Кривому Розі
Криворіжець Сергій Павлов міг не воювати. Коли почалось повномасштабне вторгнення, він з коханою вже кілька років жив у Польщі. Однак в перші дні великої війни Сергій повернувся до України та став добровольцем.
Нині ветеран має третю групу інвалідності — на фронті він отримав поранення лівої руки. Працює водієм в автотранспортному цеху Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату групи Метінвест. Влаштувався після демобілізації у березні, знайшовши оголошення в інтернеті. Наразі це одна з небагатьох робіт, яку він може виконувати, оскільки рука функціонує лише наполовину.
З-за кордону — на війну
Сергій родом з Інгульця — міста, яке до 2002 року було окремим населеним пунктом, а тепер є частиною Кривого Рогу. Сергій встиг здобути різний трудовий досвід: має професію машиніста екскаватора. Після армії закінчив Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони і майже сім років працював у службі інкасації. Потім — у приватній охороні.
З 2017 по 2022 роки у Польщі Сергій займався встановленням водопровідних та газових комунікацій. Як пригадує ветеран, в його оточенні про можливу війну в Україні напередодні повномасштабного вторгнення не говорили. Але родич-атовець, який також приїхав до Польщі, казав: війна скоріш за все буде.
"Свояк приїхав десь за два місяці до вторгнення. Він атошник, йому потрібно було з’явитися в частину будь-якому випадку. Я йому сказав, щоб забрав мене з собою. На той момент я вже розумів, що в разі війни я маю повернутися додому і робити щось корисне для країни", — згадує Сергій.
Підтримка близьких — це сила для бійця
24 лютого зі звісткою про війну його розбудила кохана. Сергій дивився новини і вже розплановував поїздку в Україну. Проте поїхати одразу не міг — потрібно було залагодити деякі справи.
Спершу пара почала допомагати українським емігрантам, які втікали від війни: відкрили пункт збору речей першої необхідності біля свого будинку. Коли справи вдалося владнати, Сергій поїхав. Мотив пояснює просто: це його обов’язок.
"Моє зобов'язання таке ж, як і в кожного чоловіка цієї країни: боронити свій край. По-перше, в нас тут родина, батьки. По-друге, ми тут виросли".
"Якщо ми хочемо називати себе українцями, то маємо щось зробити для цього. Незважаючи на нарікання багатьох, що, мовляв, держава нам нічого не дала. Але ти не державу захищаєш. Ти захищаєш свою батьківщину, землю", — пояснює ветеран.
Кохана Сергія прийняла його рішення, відмовляти не стала, допомогла зібрати речі. В Україні так само із розумінням поставилась і його мама. Сергій каже, що така підтримка — дуже важлива для бійця, вона заспокоює і додає сил.
"Ця підтримка на початку дуже важлива. Я їхав спокійний. Бо ти відчуваєш, що ти робиш це в першу чергу для своїх рідних і близьких. І коли твоє рішення поважають і приймають як гідне, це дає дуже-дуже багато моральної підтримки", — пояснює ветеран.
Повернення в Україну, служба та поранення
В Україну Сергій повернувся на початку березня. Відразу пішов до першої дружини та доньки, хотів відправити їх до Польщі. Для цього все було підготовлене. Однак вони відмовились. Після цього чоловік подався до воєнкомату і 12 березня вже був у місцевій теробороні.
"Мені сказали, що оскільки я сам прийшов, то можу вибрати, де воювати. В армії я служив у внутрішніх військах, зараз це Національна гвардія України. Але оскільки Нацгвардія в районі Кривого Рогу завдань не виконувала, то я попросився або в ТРО, або в ЗСУ, але поблизу міста. На той час росіяни вже були дуже-дуже близько до нашого району, я хотів допомогти його захистити", — пригадує Сергій.
Чоловіка призначили до складу охорони військкомату. Це, зізнається, йому не дуже сподобалося, бо хотів бути задіяним більш активно. Згодом написав рапорт на переведення в бойовий підрозділ. Таким чином згодом опинився у 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр".
"Наш підрозділ тримає тільки один напрямок — це Донеччина. На той момент Бахмут ще був за нами. Ми якраз воювали в активній фазі з "вагнерівцями". Зараз їх там трошки менше, але тоді був великий наплив. Тиснули безперервно, у них не було паузи", — пригадує боєць.
Сергій у частині отримав посаду навідника, однак насправді працював кулеметником — людей не вистачало. Їхнім завданням було тримати позиції. Під час одного з боїв отримав кульове поранення лівої руки.
"Розпанахало мене нормально. Ледве витягнув руку з окопа. Її, на щастя, вдалося зберегти — дякуючи побратимам".
"Вони наклали на руку турнікети та більш-менш вчасно евакуювали. Медики на стабілізаційному пункті мене трошки підлатали і направили далі. Потім були лікарі Чернівецького військового госпіталю. Вони зробили майже неможливе на самому початку — зберегли руку, не допустили абсцесу. Завдяки їм мене евакуювали до Нідерландів на подальше лікування. В результаті 50% функціоналу руки залишилось", — розповідає Сергій.
Адаптація до цивільного життя
Сергія демобілізували у лютому 2024 року. До того лікувався майже рік, отримав третю групу інвалідності. З поверненням до цивільного життя проблем не виникло: допомогло перебування за кордоном, де поранений боєць отримав велику підтримку від емігрантів-українців.
"Завдяки підтримці я поступово влився в цивільне життя. По приїзду в Україну труднощів не виникало, окрім бюрократії. Деякі питання, я вважаю, можна закрити і без стосу паперів, який потрібно приносити", — каже Сергій.
Як приклад ветеран наводить оформлення пенсії по інвалідності. Каже, що подав документи ще в лютому, але її ніяк не призначать.
"Вони шлють багато запитів, відповіді на які часто не приходять. Тому й кажу, що бюрократія дуже велика. Треба багато папірців принести. Це добре, що в мене тільки рука поранена. Я можу ходити, їздити, бігати по різних інстанціях. А як людині без ноги? Система геть не призначена для людей з інвалідністю", — каже Сергій.
Своїм побратимам-ветеранам, які повертаються до цивільного життя, Сергій радить в першу чергу не нервувати і приймати суспільство таким, яким воно є. "Потрібно розуміти, що суспільство не буде підлаштовуватись під ветерана. Ті, хто повертаються, мають розуміти, що це вони мають під нього підлаштовуватись. А воно таке, яке є, і незмінне. Не треба звертати уваги на радикальні думки. В мене самого є друзі, які не надто добре відгукуються про ТЦК. Але що ж... Також треба бути готовим до того, що практично в кожному населеному пункті є свої "ждуни"", — попереджає ветеран.
Влаштувався на підприємство по оголошенню
Поки Сергій оформляв пенсію та збирав довідки, задумався, яким чином може заробляти собі на життя. Вибір був не надто великий, бо рука ще важко згинається, пальці повноцінно не рухаються. Чоловік вирішив, що буде водієм: кермо тримати зможе.
Так, переглядаючи інформацію про роботу в інтернеті, Сергій натрапив на оголошення від Метінвесту — на Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат потрібні були водії. Подумав: чому б не спробувати?
За словами Сергія, під час працевлаштування до нього поставились дуже лояльно. Керівник Сергія, начальник автотранспортного цеху Інгулецького ГЗК групи Метінвест В’ячеслав Коломоєць характеризує його як щиру, відкриту людину і відповідального працівника.
"До нашого цеху Сергій Павлов прийшов у березні 2024 року. Дуже щирий і відкритий хлопець. Він одразу гармонійно вписався в колектив, неначе був з нами довгі роки. Після усіх складних операцій та реабілітації він понад усе хотів працювати та бути корисним. Сергій дуже відповідальний і пунктуальний, дбає про техніку. Відчувається, що має бойовий досвід. На нього можна розраховувати у будь-якій ситуації", — каже керівник.
Стосунки з колективом у Сергія склалися нормальні, робочі. Він вже встиг скористатися деякими пільгами.
"На комбінаті є можливість взяти позачергову відпустку. Я її оформив. Поїду забирати кохану з Польщі. З моєю третьою групою інвалідності діє 50% знижки на користування раз у рік потягами, автобусами. Але, як показала практика, з цим є проблеми. Я купував білет до Польщі, й мені цю знижку не хотіли давати. Але коли я зібрався дзвонити на гарячу лінію Укрзалізниці, то якимось чином її зробили. Ще у нас в місті діє програма для ветеранів: вони мають право відвідувати безкоштовно спортивні заклади. Але про це я ще не дізнавався", — перелічує пільги для свого статусу ветеран.
Програми адаптації для ветеранів
З початку повномасштабного вторгнення до ЗСУ пішли понад 3 тис. співробітників криворізьких гірничо-збагачувальних підприємств Метінвесту. Наразі багато з них повертаються до роботи.
За словами директора з персоналу та соціальних питань Інгулецького ГЗК Андрія Щербака, основне завдання їхнього підрозділу — допомогти співробітникам адаптуватися до цивільного життя і виробничих умов.
Для цього визначили певні напрямки роботи:
повернення та утримання внутрішніх ветеранів, залучення та найм зовнішніх ветеранів;
програма юридичної підтримки мобілізованих та демобілізованих співробітників;
програма цільової фінансової допомоги для всіх співробітників, що постраждали внаслідок війни;
організаційний добробут: діють програми психологічної підтримки співробітників та їхніх родин, психоемоційної реабілітації, доступні додаткові медичні огляди;
підготовка керівників та колективів до повернення ветеранів через спеціальні навчальні програми;
професійна адаптація та програми розвитку для ветеранів: програма переквалфікації, безоплатне перенавчання для ветеранів, які не можуть повернутися на попередню посаду, пільгові умови вступу до університету Метінвест Політехніка.
соціальна адаптація та залучення демобілізованих до ветеранських ініціатив.
"Ми готові до найму зовнішніх ветеранів на ринку праці з метою посилення кадрового потенціалу новим досвідом управління та командної роботи, новими компетенціями. На сьогодні компанія Метінвест пропонує широкий перелік вакансій та готова приймати та навчати бажаючих приєднатися до нашої команди", — запевняє Андрій Щербак.
Всі фотоматеріали надані ГК Метінвест.
Як "АНЦ" загартувала війна.
Зараз головна війна у світі – не наша. А за ЄС і Австралію
30 мільйонів за день до вторгнення. Історія кредиту, що врятував бізнес виробника добрив
