Історії

Історія | Хто такий Петро Яцик, що вклав мільйони доларів в українську освіту. Історія хлопця з села

5 хвилин
Хто такий Петро Яцик, що вклав мільйони доларів в українську освіту. Історія хлопця з села - Фото
Петро Яцик. Фото з сайту Голос України
07.07.2021, 07:24

100 років тому народився український меценат Петро Яцик.

Покоління українських школярів це прізвище знають насамперед тому, що його іменем назвали щорічний конкурс з української мови. 

Але навряд чи знають, що він – один зі спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США) та Енциклопедії українознавства. Крім того, саме завдяки йому профінансоване видання багатотомної "Енциклопедії українознавства" та англомовної версії "Історії Української-Русі" Михайла Грушевського. 

LIGA.Life розповідає про те, як хлопець із села на Львівщині став впливовим українським філантропом в Канаді.

Дитинство: замість батька в родині та жалість до коней

Петро народився 7 липня 1921 року у селі Верхнє Синьовидне на Сколівщині (нині – Львівської області).

Уже з дитинства малий Петро задумувався про логічні та нелогічні настанови в праці. Дитина не розуміла, навіщо дорослі щосили батожать коня, який і так ледь вже працює, замість того, щоб дозволити йому відпочити, а вже з новими силами працювати.

У майбутньому Яцик проведе паралель такого ставлення до тварини із підходом в Радянському Союзі до людської праці: "Він анітрохи не дбав про робочого чоловіка, а все батожив і батожив".

Його батько помер у 1934-му році, з сімох дітей наймолодшому було на той момент шість місяців. Петро був найстаршим, мав неповних чотирнадцять років.

Він мусив закинути навчання. 

Заспокоював себе тим, що батько не закінчив і першого класу, мама мала за спиною три класи, вміла читати та писати. Петро закінчив семирічку.

У його селі була добре розвинена торгівля, проте він не міг їхати кудись як купець, бо вдома чекали молодші брати та сестри. Петро не хотів працювати на землі, згадує Михайло Слабошпицький у книзі "Українець, який відмовився бути бідним". Бачив, що це фінансово невигідно, тому вирішив стати залізничником. Закінчив піврічні курси та почав працювати помічником машиніста.

Юність: відмова від комуністичного квитка та хрест на майбутньому

Яцику подобалося навчатися, він легко розібрався з технікою, тож вже за пів року був серед "стахановців". 

Йому пропонували обрати комсомол – мовляв, здобудеш партійний квиток і перед тобою відкриють усі двері.

Обіцяли місце механіка, якщо Петро обирає комсомольський квиток. Хлопець відмовився. З професійним ростом можна було попрощатися.

Тоді Яцик закінчив молочарські курси. Його направили інспектором до Бережан. За спогадами Петра, це був час боротьби із совістю та людяністю. Як інспектор він неодноразово виявляв тих, хто розводив молоко водою. У такому випадку у людей мали забирати корів, отже, цілі родини залишати без можливості заробити. На Бережанщині за час урядування Яцика не забрали жодну тварину.

Спроба потрапити до лав "Галичини" та переїзд до Німеччини

У 22 роки Яцик підпадав під мобілізацію. На той момент Бережани вже були під контролем нацистської армії.

Петро звернувся до повітового німецького керівника, щоб потрапити добровольцем до української дивізії "Галичина". Але той відмовив, пояснивши: новобранців знайти зможуть, а спеціаліста кваліфікації Яцика – ні.

Улітку 44-го майбутній меценат, тоді ще звичайний працівник молочарської структури, яку тримали під контролем німці, вирішив йти з українських територій. 

Яцик розумів, що підпадає під звинувачення в колаборації з німцями. Хлопець не встиг навіть попрощатися з рідними. Ще довго матір Петра будуть змушувати зізнатися, що її син – партизан десь в лісі, який воює проти Радянської армії. Вона не знала, де син, але вірила, що живий.

Лише після смерті Сталіна Яцик напише листа додому, що з ним все добре.

Освіта в Німеччині

Діставшись Німеччини, Яцик розпочав навчання в Українському технічно-господарському інституті. Він розумів, що сильно відстав від своїх однолітків, тому до освіти ставився відповідально і вчився всюди, де лише міг. 

Наприклад, записався до школи мов, де вирішив вивчати англійську, німецьку та іспанську.

Еміграція до Канади

Зрештою, Петро вирушив до Канади. У його кишені було усього 7 доларів, а за спиною – англійська мова, яка допомогла вже в літаку. Він попросив відповідального за розселення емігрантів канадського представника: чи може він не їхати до Едмонтона, де мав допомагати фермерам, а поселитися в Монреалі. 

Яцик не збирався отримувати допомогу від канадської влади, навпаки, планував заробляти самостійно. Йому повірили та дозволили. Своє слово Петро стримав. Його першою роботою було миття посуду у місцевому ресторані.

Перша книгарня "Арка" та будівельний бізнес

У 1950 році Яцик разом з Володимиром Клішем і Степаном Рошком заснували у Торонто українську книгарню "Арка". 

Магазин припав до душі діаспорі. Українці приходили поспілкуватися з земляками, купити нову книжку, щоб почитати щось про Україну. Проте за чотири роки Яцик був готовий до нової справи.

Разом з Михайлом Шафранюком вони відкрили меблевий магазин. А вже за кілька років Петро став одним з власників "Аккурат Білдерс Лтд".

На той момент будівельна фірма банкрутувала, але Яцику вдалося витягнути її з ями. Вони робили будинки "під ключ", а потім перейшли до будівництва промислових споруд.

Цікаво, що попри чималі статки, Яцик не купував дорогі машини, сам ремонтував свій невеликий будинок, підрізав газон та мив басейн. 

На "мерседесі" їздив лише на важливі переговори, бо це такий собі дрескод для бізнесменів, тим часом доньки їздили на навчання на звичайному шкільному автобусі. Дорогі речі, які були в його домі, – це подарунки або викуплені речі, щоб допомогти комусь грошима.

Допомога Україні

Яцик на своєму досвіді знав, як важко, коли не отримуєш своєчасно освіту. Тому він був зацікавлений, щоб українці мали доступ до освіти не лише місцевої, але й закордонної.

  • Він оплатив проведення при Київському університеті іспитів для українських студентів, які бажали навчатися за кордоном.
  • Його освітня фундація організувала українознавчі студії при Лондонському, Гарвардському, Колумбійському, Торонтському, Альбертському університетах.
  • Він був засновником Ліги українських меценатів. Це благодійна організація в Україні,  що досі підтримує освітні й культурні проєкти.
  • Фінансував Центр українських історичних досліджень, який з часом почав називатися імені Петра Яцика.
  • Профінансував видання багатотомної "Енциклопедії українознавства", переклад на англійську та видання "Історії України-Руси" Михайла Грушевського, "Тисячоліття християнства в Україні" португальською мовою, "Освіта в Радянській Україні" англійською мовою, став друкуватися науковий журнал "Україна модерна".
  • Закупив до австрійської бібліотеки у Відні мікрофільми всіх західноукраїнських газет і журналів з 1848-го до 1913-го.

Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 млн доларів.

Помер 1 листопада 2001 року.

З початку 2000-х років щороку триває міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Цього року через пандемію він відбувався у дистанційному форматі, участь взяли понад 25 000 учасників із 25 країн світу.

Ольга Модіна
Ольга Модіна
журналістка LIGA.Life, спеціалізація - спорт і кіно
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини