Рестораторка Ганна Завертайло: "У мене не буває відсутності бажання робити те, що люблю"

Подкаст "Як це жити?" поповнився новою рубрикою – розмови про спосіб життя відомих українців. Першою гостею стала Ганна Завертайло, рестораторка, співвласниця київських закладів "Honey" та "Завертайло", а також засновниця проєкту "Магічний копняк". 

Ми поговорили з Ганною про її захоплення спортом, експерименти з харчуванням та її особисті рецепти підтримки ментального здоровʼя. До письмової версії інтервʼю увійшли лише основні питання. Більше – дивіться у випуску "Як це жити?" на Youtube-каналі LIGAnet. 

"Немає такого спорту, про який сказала б "не моє"

– Як би ви описали свій спосіб життя трьома словами?

Це непросто. Мені здається, це зміни, рух і близькість. 

– Пропоную з руху і почати. У своєму блозі в Instagram ви по-хорошому пропагуєте рухливий спосіб життя. У дитинстві ви серйозно займались саме шахами. Чого вас навчив цей вид спорту?

Глибокій аналітичній роботі, присутності в моменті, постійному мисленнєвого процесу, стратегії. Коли ти вчишся грати в шахи, думаєш не тільки про себе, а ще й про протилежну сторону – ворога. Тож шахи навчили мене думати, як мій ворог, та не применшувати його можливості. 

Цей спорт навчив мене швидкості думок, тому що іноді треба було вирішувати дуже швидко. А також розважливості та рівності з чоловіками. Тому що у грі з хлопцями був такий інтелігентний булінг – іронічний та саркастичний. Але так викристалізувалась моя впевненість, що буду боротися до останнього, а можливо, й здатність до боротьби, конкуренції та перемоги. 

– У будь-якому спорті має бути дисципліна, щоб досягти успіху. Ви багато говорите про це у своєму блозі. Це навичка, прищеплена з дитинства чи набута? 

У мене вибіркова дисципліна. Можу сказати, що набула дисципліну саме в шахах. Тому що це був єдиний спорт, яким займалась тривалий час – 7 років. Натомість я не була дисциплінована в науках та домашньому побуті. 

– В одному з постів ви написали: "Я мріяла завжди жити активним життям". Першою його складовою ви назвали саме "будь-який спорт". Припускаю, що спробували чимало видів спорту за своє життя. Чи є ті, що вам найбільше сподобались і навпаки – не імпонують?

Займалась танцями, стрибками у воду, плаванням. Останнім займалася в дитинстві, потім почала в дорослому віці. За 2 роки досягла покращення техніки.

У мене має відбутися зв'язок між мозком і тілом. 

Також займалась великим тенісом у дитинстві. Мені дуже подобався цей спорт, але через фінансові питання довелося залишити. Пробувала серфінг, дайвінг, вчилась віндсерфінгу. У підлітковому віці зрозуміла, що має бути історія з тренуваннями. Тож ходила на групові заняття. 

Також бігала, навіть фінішувала у двох півмарафонах. Потім був бокс та періодично зі мною ставалась йога. У тренажерній залі пробувала різні тренінги. Окрім того, понад 10 років добре катаюсь на лижах. А нещодавно спробувала гольф. Тренер не повірив, що граю вперше.

Я з тілом дружу. Тому немає такого спорту, про який би сказала "не моє". Однак не завжди люблю біг. Для цього потрібен певний стан.

– Який вид спорту нині є у вашому житті, окрім спортзалу, та який графік тренувань?

Є аштанга-йога. Також мої результати в залі покращилися приблизно в декілька разів. Саме тому, що почала гармонійно поєднувати між собою ці два види тренінгів. 

Графік – 2 йоги та 2 силові тренінги. Тобто загалом 4. Ще є спорт для хобі – танці. Я дослухаюсь до імпульсів і йду за покликом бажань. Можу вранці прокинутись і вирішити, що сьогодні точно піду на танці, бігати або зроблю щось інше, щоб у мене переналаштувалась рутина. 

Якщо у мене поганий настрій – біжу в терапію і розбираюсь з цим. Не залишаю собі цей стан, тому що він забирає забагато енергії. Мені це точно не потрібно і не корисно. Але ситуації бувають різні. Якщо цей настрій присутній довгий час, іду танцювати. У процесі прокидаються інші почуття. Може бути командний вид спорту або шахи.

– Якщо обставини вибивають вас із графіка тренувань, як повертаєте бажання та мотивацію?

У мене не буває відсутності бажання робити те, що люблю. 

Коли сталося 24 лютого і не було можливості займатися в залі, бігала. Це тривало приблизно пів року. Щодня пробігала по 10 км. А після того, як повернулась до тренажерного залу і вперше за 5 місяців доторкнулась до заліза, відчула ейфорію!

У мене може бути місяць перерви. Тоді повільно входжу в режим, зменшуючи додаткову вагу та інтенсивність тренувань. Ненавиджу це робити. Три рази не сходиш на йогу – не можеш увійти в ту асану, яка була для тебе маленькою перемогою. 

"Головне – навчитися їсти"

– Фізактивність іде поруч з харчуванням. У "Магічному копняку" ви пропагуєте адекватне відношення до рухливості та їжі. Хоча ви свого часу багато експериментували з харчуванням.

Звісно! Моя перша серйозна втрата ваги сталася в 11 класі. Тоді зрозуміла, що на це можна впливати. Мені це сподобалось. Тому в підлітковому віці почала заморювати себе голодуваннями. У 20 років мала 10-денні голодування, а потім зриви на "Київський торт".

Зараз у мене точно немає порушення харчової поведінки. Адже понад 5 років вивчаю та досліджую цю тему з погляду психології, впливу спорту тощо. Головне – навчитися їсти. Це мені допомогло побудувати тіло, яке маю зараз. Це робота і знання. 

Бути на кето, дієті Дюкана або інтервальному голодуванні – абсолютно періодичні стани життя. Це неможливо інтегрувати в буденність і отримувати задоволення. Бо це некомфортний стан, коли ти щось не споживаєш або взагалі цього не робиш. Все це було в моєму житті, але я розчарувалась абсолютно в усіх дієтах.

– Що для вас означає "навчитися їсти"? Та з чого нині складається ваш раціон?

Основні правила, які впровадила у своє життя:

• триразове харчування без перекусів, лате, фініків, яблук чи жувальних гумок. Це абсолютно чисті проміжки між прийомами їжі;
• не маю дефіцитів калорій. Харчуюсь збалансовано – у раціоні завжди присутні білки, жири і вуглеводи в певній пропорції;
• з роками сильно зменшила споживання алкоголю, хоча дуже його люблю, і більше не за стан, а за смак. Мені треба обирати: або десерти, або алкоголь. Зараз більше схиляюся в бік солодкого;
• перестала пити всі солодкі напої. Їх не існує в моєму житті, як і капучино та лате.

Все, що роблю з собою в плані їжі – абсолютно свідомий вибір.

– Ви працюєте у кондитерській сфері. Якщо ви запускаєте певний продукт чи меню, то куштуєте шматочок чи як це відбувається?

По-перше, десерти розробляє Стас (Станіслав Завертайло – ресторатор, співвласник "Honey" та "Завертайло", чоловік Анни. – Ред.). Це його суперсила. Мені дає вже майже ідеальний варіант на затвердження. Хоча трапляється, що на певному етапі можу пробувати все, що приносить. Це повага до нього. 

Я не просто пробую, я їм. Бо маю бути на місці гостя. Наприклад, у нас був десерт "Ейфорія" з фісташкою. Тобто смак максимально жирний та насичений. Але у початковій кількості його було неможливо зʼїсти. Тому ми його зменшили. 

Тож всю їжу, яку впроваджуємо, їм. Але для себе обрала такий механізм, як спринт-забіг – зараз у мене 2 місяці режиму. Я його не порушую. Тому всі опрацювання та звернення до мене як до дегустатора відхиляються.

– Цей режим має якусь кінцеву мету чи це просто, щоб випробувати себе?

Це для збалансування. Наприклад, я була в Копенгагені і ні в чому себе не обмежувала. Починала кожен день з хліба, масла і круасанів. А закінчувала о 01:00 у мішленівському ресторані, де було 6-12 подач. Тому мені хочеться полегшення – зменшення хаосу і входження у звичний режим. 

У раціоні не має бути жорстких заборон, тому що це перший сигнал до розладів харчової поведінки. 

"Я знайшла для себе 5 ресурсних занять"

– Розлад харчової поведінки – тема на стику харчування та ментального здоровʼя. Відтак хотіла б вас запитати: як ви підтримуєте своє психічне здоровʼя?

У мене два інструменти – терапія та спорт. Останній впливає на моє ментальне здоров'я, тому що розряджає та знову заряджає мене. Це така собі дофамінова залежність. Якщо в мене немає спорту, то сильно погіршується настрій.

– А як підтримуєте баланс між роботою та життям? Адже це також про ментальне здоровʼя.

Розклала все на свої полички. В певний момент зрозуміла, що моя особистість потребує балансу в плані гармонійного розвитку. Маю розвивати свій мозок, серце, душу і тіло. Коли зрозуміла, що мені конче необхідно закривати ці потреби, сформулювала для себе інструменти і кроки, як буду це робити. Попрацювала зі своїми потребами, бажаннями, з тим, що викликає в мене емоційний відгук, і почала це реалізовувати.

Не відчуваю себе щасливою, якщо чогось не досягаю. Ставлю собі мету і досягаю її – мені кайфово. 

– Однак у вас багато сфер розвитку. Чи знайоме вам вигорання?

Емоційне вигорання може статися, коли є потужний, травматичний досвід. Особисто в мене з останнього – історія з отруєнням у "Honey". До того моменту я не переживала дуже потужних емоційних трясок. З неї було важко вилазити. Тому я усамітнилась. 

Також для повернення ресурсу працює тривалий відпочинок. Влітку ми з родиною відпочивали в Хорватії протягом місяця. Тоді зрозуміла, що це абсолютно інший рівень відпочинку: два тижні адаптуєшся до нього, а потім починаєш просто жити. 

Основний наш відпочинок выдбувається, коли ми нормально спимо і даємо собі можливість проводити час для душі або з собою. Я прийшла до цього майже 5 років тому, коли почала займатися з терапевтом. Вона запитала мене: "Як ви відпочиваєте?". Я їй сказала, що ходжу до спортивного залу, на роботі відпочиваю або вдома з дітьми. Але це все було не те. 

Потім сказала, що музику слухаю, можу зустрітися з подругами. Приблизно так вона дотисла мене до того моменту, що я віднайшла 5 ресурсних занять. Я повертаюсь до них постійно, коли мені стає погано. Це:

1. Читання.
2. Музика. Іноді буває так, що без музики просто вʼянеш всередині. А коли слухаю улюблені треки, починаю відновлюватись.
3. Усамітнення.
4. Кіно, яке мене вчить, або відкриває ящик Пандори з рефлексіями. Такі стрічки мене рятують, коли погано.
5. Спілкування з класними, цікавими людьми, коли ти обмінюєшся енергією і можеш почути для себе щось нове. 

"Не вмію змушувати дітей"

– У вас троє дітей. Чи прищеплюєте їм здоровий спосіб життя?

Тільки здається, що дітям можна це прищепити. Вони важко організовані маленькі особистості. Тож їх треба або сильно заохочувати в грі, або змушувати та контролювати. Змушувати я не вмію. Однак я буду говорити, пояснювати цінність та показувати власним прикладом. 

Насправді вся моя родина прийшла в спорт через те, що декілька років тому я щодня мовчки вставала на тренування. Не включала виховательську функцію, не казала, як це треба робити, не давала порад. Просто це робила сама для себе. Через певний час Стас почав це робити зі мною. Потім Ілля (середній син Ганни та Станіслава. – Ред.) підключився. Вже місяць перед школою ходить з нами в спортивну залу і тренується по 30-40 хв. Його змушувати не треба, він впертий.

У нас всі діти гарно технічно плавають з дитинства. Це заслуга Стаса, тому що він проконтролював це.

Ілля дуже швидко все хватає та виконує. В нього немає "не хочу" та "не буду". Василіса (старша донька. – Ред.) – інакша, їй треба час. Вона мене по-підлітковому тролить. Називає кіборгом. Їй мій приклад дискомфортний. Каже, що не хоче як я. Але вона обожнює волейбол. На жаль, після травми вже три місяці не грає. 

Тому не можу сказати, що всіх однаково можна привчити до спорту. Для себе знайшла такий механізм: коли ти настільки актуалізуєш цю потребу дитині, то в певний момент стається магія.