Як поговорити з дитиною про складні моменти – психолог радить правило "25 однохвилинних розмов"

Іноді батькам складно розмовляти з дітьми про те, що їх турбує. Однак дитячий психолог Дж. Тімоті Девіс стверджує, що вихід є – це короткі й послідовні розмови. Про це пише CNBC.

Якщо дитина зіштовхнулася з труднощами в школі чи зі складнощами у вираженні власних емоцій, експерт радить правило "25 однохвилинних розмов": короткі бесіди про проблему з часом замість однієї довгої розмови на цю тему.

Тривалі обговорення з дітьми можуть їх перевантажити й призвести до емоційної перевтоми. Це особливо стосується малих дітей, які схильні швидко втрачати увагу.

Фахівець стверджує, що розмова не обов’язково має тривати рівно одну хвилину, але дотримання тривалості від трьох до восьми хвилин – це хороший орієнтир. Розподіл великої бесіди на кілька днів або тижнів дозволяє батькам і дітям опрацювати емоції, що можуть виникнути, перш ніж вони знову повернуться до теми.

"Коли ви розпочинаєте розмову з дитиною, вона починає відкриватися, й усе йде чудово, тож вам хочеться використати момент максимально. Однак саме зараз слід уважно налаштуватися на її емоції, щоб переконатися, що ви не зайшли надто далеко й не зробили з цього негативний досвід. Краще завершити розмову, залишивши щось недоговореним, проте з чудовим настроєм для обох сторін", – каже Девіс.

Три ключові аспекти правила "25 однохвилинних розмов":

• Намір: Мета кожної розмови – дізнатися щось нове про свою дитину. Уважно слухайте, що вона говорить, і звертайте увагу на її реакцію на ваші слова, адже це допоможе під час інших розмов.

• Тон: "Ми хочемо, щоб розмови про почуття були позитивним досвідом", – наголошує Девіс. Не можна, щоб кожна серйозна тема асоціювалася у дитини з проблемами або докорами. Почніть м’яко, скажіть, що ви помітили, і запитайте: "Що трапилось?"

• Час: Діти можуть бути більш відкритими до подібних розмов, коли вони спокійні. Експерт радить розпочинати ці розмови в машині під час поїздки чи перед сном.

Як інтегрувати правило "25 однохвилинних розмов"

Наприклад, батьки отримали повідомлення від учителя, що дитина не виконує домашнє завдання з математики. Ось як можна використати цей формат:

– Батько: "Я отримав повідомлення від твоєї вчительки – вона каже, що ти не здаєш домашню роботу з математики. Що трапилось?"

– Дитина: "Математика – це дурня. Можна піти?"

Можна припустити, що дитина має труднощі з цим предметом чи почувається невпевнено з ним. Однак слід продовжити:

– Батько: "Я подумав про те, що ти казав про математику. Я пам’ятаю, що вона іноді була складною".

– Дитина: "Так, учителька змушує показувати розв’язування".

І вже з цих двох коротких розмов ви дізнаєтеся, що справа не в математиці як такій, а в труднощах з демонстрацією розв’язків. Цей підхід дозволяє дістатися до суті, а не просто сварити за нездане завдання.

"Ці короткі розмови допомагають щось дізнатися, не перевантажуючи дитину, зокрема, формуючи позитивну асоціацію", – резюмує Девіс.