Не лякайте і не героїзуйте. Як говорити з дітьми про людей з інвалідністю

Через широкомасштабну війну в Україні з’являється дедалі більше людей з інвалідністю. За офіційними даними, лише за перші 10 місяців повномасштабного вторгнення кількість українців, які отримали інвалідність, зросла у 3,5 раза у порівнянні з 2021 роком. 

Дедалі частіше на вулиці можна побачити людину з порушеннями зору чи слуху, на колісному кріслі чи з протезом. Тож у батьків виникає питання: як коректно пояснити дитині, що таке інвалідність — аби сказане було доступно малечі й не зачепило почуттів людей навколо. LIGA.Life дослідила цю тему разом із громадською організацією "Безбар’єрність" та дитячою психологинею Олександрою Єрьоменко. 

Із чого почати? 

Починати розмови про інвалідність варто тоді, коли у дитини виникає інтерес, пояснює психологиня Олександра Єрьоменко. Здебільшого йдеться про так званий "вік чомучок", тобто 3-5 років, коли малеча активно цікавиться світом та ставить батькам тисячі запитань. 

"Ми можемо купити дитині книжку з казкою або разом подивитися мультфільм, де є персонажі з інвалідністю. Щойно ми помічаємо зацікавленість, то усе пояснюємо: просто і з урахуванням вікових особливостей", — пояснює експертка. 

Однак мультики та казки не замінять повноцінних розмов із батьками, додає психологиня. Інколи дитина може просто не помітити якусь важливу деталь чи по-іншому інтерпретувати побачене й почуте, тож батькам потрібно вчасно акцентували її увагу, поставили влучні запитання й усе пояснити. 

"В ідеалі має бути процес обговорення, коли ми читаємо книжку чи дивимося мультфільм разом із дитиною і наприкінці запитуємо: "Ти бачиш, що він чи вона на кріслі колісному? Давай обговоримо, як це могло статися". І далі вже проговорюємо з дитиною ті цінності, які хочемо їй донести", — зазначає психологиня.

Вона підкреслює: не потрібно займатися моралізаторством чи влаштовувати лекцію. Всю інформацію краще доносити через приклади, уявні ситуації та запитання: 

• Маленькій дитині можна навести приклад з іграшкою. Якщо в улюбленого ведмедика відірвалася лапка, спробуйте пояснити: внаслідок різних причин із людиною теж таке може трапитися, але як і ведмедику, їй можуть зробити іншу руку чи ногу — протез;
• Трохи старшій дитині можна почитати казку, показати мультфільм або взяти її на екскурсію в музей "Третя після півночі" (він є у Києві та Львові) — там у повній темряві у супроводі незрячих гідів можна відчути, як сприймають світ люди з порушеннями зору;
• Підліткам можна показати змагання паралімпійців і пояснювати все через біологію, яку дитина вивчає у школі. 

У результаті такої превентивної роботи у дитини формується розуміння, що таке інвалідність, як і чому вона може виникнути. Як наслідок — зменшується ризик потенційно незручних ситуацій, коли, побачивши на вулиці людину на кріслі колісному, дитина починає активно жестикулювати і гучно запитувати про неї у батьків. 

Та найголовніше, зазначає психологиня Олександра Єрьоменко, аби дорослі спершу розібралися із власним сприйняттям людей з інвалідністю. У подальшому це допоможе не перекладали свої страхи та некоректні реакції на дітей: 

Що робити, якщо дитина емоційно реагує на людину з інвалідністю?

Звісно, бувають ситуації, коли превентивна робота не була проведена або дитина все одно емоційно відреагувала на людину з інвалідністю, яку побачила на вулиці. У такому випадку важливо, аби дії та слова батьків не табуювали тему для дитини і водночас не створювали дискомфорту людям поруч. 

Чого точно не варто робити? 

• Не прискорюйте дитину й не намагайтеся її чимшвидше відвести за руку подалі від людини з інвалідністю — це може створити хибне уявлення, наче з цією людиною щось "не так".
• Не сваріть дитину за запитання. Якщо вона вказала на людину пальцем або сказала щось некоректно — спокійно виправте її і поясніть, як правильно. Якщо є прямий контакт із людиною, якої це стосується, варто перепросити.
• Не намагайтеся уникати теми фразами "Тебе це не стосується", "Ми про це нічого не знаємо", "Спитай у школі" тощо. 

"Якщо у дитини є інтерес — потрібно його задовольнити, а не табуювати. Спокійним тоном у спокійній атмосфері поясніть усе. Без занурення у деталі, бо ми не знаємо, що трапилося саме з цією людиною, про яку йдеться", — пояснює психологиня.

Як діяти правильно? 

Ситуації бувають різні, відповідно, реагувати на них потрібно по-різному. У випадку, якщо дитина побачила дорослого чи дитину з інвалідністю на дитячому майданчику і в неї виникли запитання, можна спробувати пояснити все через формат гри і взаємодії. Для цього, радять у ГО "Безбар’єрність", спершу потрібно запитати в іншої дитини чи дорослого, чи він або вона не проти долучитися до пояснення. 

"Ви можете підійти до цієї дитини чи дорослого і запитати: "Чи не проти ти/ви, якщо ми разом пояснимо, чому ти/ви користуєшся/користуєтеся кріслом колісним?". Якщо людина погодиться, то вже у форматі гри чи діалогу ви можете пояснити усе своїй дитині", — розповідає експертка організації Світлана Гнатюк. 

Однак у випадку, якщо людина з інвалідністю просто проходила повз, а дитина почала активно жестикулювати і ставити запитання, зупиняти незнайомця і пропонувати взаємодію не потрібно. У такій ситуації, пояснюють у ГО "Безбар'єрність", краще просто самостійно усе пояснити дитині:

Світлана Гнатюк наголошує: не потрібно вигадувати історії, чому та чи інша людина могла отримати інвалідність. Якщо ви не маєте відповіді на це питання — так і скажіть. Поясніть дитині, що інвалідність може бути вроджена і набута, що можуть бути різні причини і вам невідомо, яка саме у цієї людини.

"Якщо ми зустрічаємо на вулиці людину з інвалідністю, то спершу обов’язково коротко поясніть усе дитині й одразу дайте відповідь на запитання. Потрібно використати цей момент і правильно подати інформацію. А вже потім вдома можна повернутися до теми і більш детально усе пояснити", — розповідає вона. 

Інколи, додає експертка, можна "грати на випередження" і пояснювати дитині якісь основи ще до того, як у неї виникнуть запитання. Так, якщо ви бачите на вулиці людину з собакою-поводирем, на кріслі колісному чи протезі — поясніть, що це і для чого використовується. Одразу на прикладі розкажіть дитині, чому не можна без дозволу торкатися до собаки чи протеза. Це допоможе уникнути незручних ситуацій у майбутньому. 

Перш за все говоріть про людину

"Іноді батьки вдаються до крайнощів: хтось залякує інвалідністю, а хтось, навпаки, змушує сина чи доньку дружити з дитиною на кріслі колісному, із порушенням зору чи слуху. Цього робити не потрібно. Поясніть, чому не варто боятися людину з інвалідністю, але дозвольте дитині самостійно обирати, з ким гратися і дружити. Не потрібно робити інвалідність причиною для дружби", — пояснюють у ГО "Безбар’єрність". 

Експертка додає: часом ми героїзуємо людей з інвалідністю, особливо якщо йдеться про військових. Дітям пояснюють, що людина з протезом або на кріслі колісному — супергерой. Але цього робити не потрібно. Бо металева рука чи нога, втрата зору або слуху — це лише одна особливість, яка не може бути характеристикою людини. 

"Тут дуже складно втримати баланс. Тому що, з одного боку, наші військові — справді герої, вони пройшли дуже великий шлях і віддали частину себе задля захисту нашої держави. Але є одне але. Усіх героїзувати не можна: хтось міг втратити руку чи ногу на війні, але зараз має якісь негативні риси чи пропагує щось погане — що у такому разі буде думати дитина, коли все це помітить?", — зазначає вона. 

Експертка радить пояснювати усе інакше: якщо військовий чи військова справді герой України — його чи її так можна називати. Якщо ж такого звання немає, потрібно пояснити дитині: ця людина захищала Україну, ми їй вдячні за свободу, але вона, як і всі, — рівноправний член суспільства.