Зміст:
  1. "Деякі літери я не розрізняю"
  2. Дислексія — "клеймо двієчників" 
  3. Чайка, цап, ґава і глечик
  4. Апострофи, коми та читання вголос — марафон на витривалість 
  5. Кабінка туалету — найкраща репетиційна база 
  6. Ви обов’язково знайдете своє місце

У світі 15% людей мають дислексію. Вона впливає на якість життя, навчання, роботу, хобі та здобуття нових навичок. Громадська спілка "Твій сімейний лікар" для LIGA.LIfe розповідає, як проявляється дислексія, як давати їй раду та чому не варто її боятися.

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

"Деякі літери я не розрізняю"

У 5 років я вже добре читав мовчки. Але, коли починав читати вголос, здавалось, що у голові плутались усі літери. Текст ставав схожим на чорне полотно зі знаків, які я не міг розібрати. Я червонів і "мекав" по складах, виловлюючи з тієї чорноти літери й формуючи їх у слова. Згодом почались проблеми з лічбою, математикою й пунктуацією. Вчителі казали, що я лінивий, інші ставили на мені клеймо, мовляв: "з нього вже нічого не виросте". Я добре розумію людей, що живуть із дислексією. Бо я сам її маю, скільки себе пам’ятаю. Я Лев-Микола Старий, автор текстів і менеджер із медіа дистрибуції громадської спілки "Твій сімейний лікар". Ви навіть не уявляєте, скільки разів я перевіряв цей абзац на правильність, бо деякі літери я не розрізняю, а значення кількох слів — просто не розумію. Але це не завадило мені непогано закінчити школу, університет і реалізуватись професійно. У цьому матеріалі я на власному прикладі розповім, як мені вдалось не повірити в пророцтва інших людей, що моя дислексія — це вирок. Та чому так важлива толерантність і віра, що ви не одні?

Дислексія — це не вирок. Історія та поради від людини, яка живе з розладом читання

Дислексія — "клеймо двієчників" 

Дислексія проявляється у дитинстві. Спочатку вам важко читати — мовчки чи вголос. Але це не впливає на вашу здатність навчатись, рівень інтелекту та вміння засвоювати інформацію. Та дислексія може підтягувати до себе й інші стани. Наприклад, вам важко працювати з цифрами, ви не розрізняєте деякі літери, а математичні та хімічні формули здаються ієрогліфами, які вам не під силу зрозуміти. Всі ці симптоми раніше називали "клеймом двієчників". А людей із дислексією автоматично зараховували до ліги "антиплюща".

Ранні прояви дислексії:

  • важко читати вголос (слова схожі на мішанину з букв);
  • труднощі із запам’ятовуванням літер;
  • порушена вимова окремих звуків чи букв;
  • плутання літер та цифр;
  • математичні, фізичні, хімічні формули важко засвоювати й розрізняти.
Фото: Unsplash
Фото: Unsplash

Чайка, цап, ґава і глечик

Мою дислексію помітила мама. Вона зрозуміла, що я плутаю деякі літери під час читання вголос і на письмі. Та що там! Я й досі не бачу різниці між літерами "ц" та "ч". Також мені здаються однаковими "г" та "ґ". Навіть зараз я думаю — яка з них яка. Але є правила, які допомагають із цим впоратись. 

Розуміючи мою плутанину в словах і моє погане читання вголос, мама відвела мене до логопедки-психологині. Фахівчиня пояснила, що у мене дислексія. То була ввічлива і терпляча жінка. Вона навчила мене розрізняти літери, які здавались мені ідентичними, і дала поради, як не плутатись у буквах. Ті правила я використовую й донині. 

За словами логопедки-психологині, літери, які я плутав, треба якось називати, аби я ці букви з чимось асоціював. Наприклад, "ц" називати цапом, "ч" — чайкою, "г" — глечиком, "ґ" — ґавою. Це згодом допомогло. Тож я вже міг розрізняти літери, але це займало час. А тим більше, коли ти пишеш шкільний диктант, де в реченні багато літер, які ти плутаєш, і волосся стає дибки. Глечики, качки, чайки й ґави атакують твій мозок, і ти просто не розумієш, що пишеш. Тож у зошиті з’являється ось така каліграфія: цайка, чап, чукерка, чв’ях, церв’як. 

Труднощі у людей із дислексією: 

  • навчитися говорити;
  • засвоїти відповідність звуків і літер;
  • упорядкувати усне й письмове мовлення;
  • запам’ятати цифровий матеріал;
  • читати з відповідною для віку швидкістю й розуміти прочитане;
  • орієнтуватися в правописі;
  • вивчати іноземну мову;
  • правильно виконувати математичні дії.

Немає ліків проти дислексії. Можна змиритись із цим станом. Або ж постійно працювати, аби залагодити проблему. Головне — виявити дислексію якомога раніше. А деякі щоденні вправи допоможуть позбутись проблеми, або ж скоригують її, і, у висновку, вона стане майже непомітною.

Фото: Unsplash
Фото: Unsplash

Апострофи, коми та читання вголос — марафон на витривалість 

Я й досі не розумію, для чого потрібен апостроф. Мій мозок ігнорує його на письмі. Йому невтямки, для чого існує ця кома зверху. Втім, для людей із дислексією винятків не роблять. Апостроф потрібен. Тож треба його навчитись ставити. Але звичайні правила мови мені не зарадили. Аби не робити помилок, довелось завчити майже всі слова, де є апостроф, і запам’ятати, де він ставиться. Я й досі відкриваю словники й шукаю слова з апострофом. Таке дивне у мене заняття, що мене тішить. Звички дитинства інколи залишаються на все життя.  

Те ж саме і з пунктуацією. Однак тут складніше, ніж з апострофом. Всі коми не завчиш. Але, коли багато читаєш, згодом коми й інші розділові знаки під час написання вилазять автоматично. Ти відчуваєш їх інтуїтивно. Та інколи можеш не бачити їх у тексті під час читання, бо твій мозок може затирати розділові знаки. Але ти розумієш, що тут у тексті має бути кома, тут — тире. А от завчити розділові знаки у правилах дуже важко. Мозок чинить супротив, оскільки не розуміє, для чого це потрібно, йому здається це нелогічним. Це важко пояснити. Бо мозок людини з дислексією влаштований інакше. 

Але все ж, найскладніше — це читання вголос. Аби поліпшити цю навичку, батьки змушували мене читати по дві години щодня. Уявіть, як важко, коли приходиш зі школи й починаєш робити те, що тобі так тяжко дається. Втім, коли є систематичність, через багато-багато місяців читання вголос поволі стає кращим. 

Але самим читанням не зарадиш. Тут важливий план і спостереження. З часом я зрозумів, що, коли я читаю вголос дуже повільно і поступово збільшую темп, виходить набагато ліпше. Також я читав вголос лише книжки, які мені подобались, це теж допомагало "вичитуватись". 

Не менш важливо читати скоромовки. Але це пекло для людини з дислексією! Втім, навіть якщо у вас дуже-дуже погано виходить, все одно це тренує швидкість читання і допомагає здолати бар’єр перед швидким читанням тексту вголос. 

Та найнеприємніше вчити вірш напам'ять і розповідати його перед усім класом. Звичайній дитині, щоб вивчити й розповісти вірш, треба 1–2 години. А от дитині з дислексією на це потрібно кілька діб, і це не гарантія, що вийде добре. Вірш ти вчиш, як і всі — кілька годин, решту часу — тренуєшся читати зі своєї пам’яті. 

Часто над дислексією потрібно працювати все життя. Тож практика читання вголос та скоромовки мають стати щоденним задоволенням. Я й досі намагаюсь щодня це робити. Це як зі спортом, закинеш — доведеться починати спочатку. 

Причини дислексії:

  • підвищена активність правої півкулі мозку на тлі зниження активності лівої;
  • черепно-мозкові травми;
  • менінгіт;
  • інтенсивні навчальні навантаження;
  • дефіцит уваги й спілкування;
  • двомовність (коли батьки говорять кількома мовами).
Фото: Unsplash
Фото: Unsplash

Кабінка туалету — найкраща репетиційна база 

Колись я працював журналістом на телебаченні. Після написання телевізійний сюжет треба начитати вголос, щоб його почули глядачі. Я тренувався читати у вбиральні, в яку ніхто ніколи не ходив. Мені було соромно, що хтось із колег почує, як я насправді погано читаю (від хвилювання і дислексії) вголос. Коли на двадцятий раз виходило більш-менш нормально, я галопом біг у кімнату, де начитують, і читав текст, аби не розгубити напрацьоване. 

Цей сором червоною ниткою тягнеться з дитинства. Ця завіса наді мною, що я якийсь не такий, напевно, зі мною назавжди. Хочеться вірити, що все змінилось. А діти, що проходять схожий досвід, зараз почуваються інакше. В Америці для дітей із дислексією є окрема спеціальна програма, яка допомагає їм швидше адаптуватись і засвоювати матеріал. Хочеться таких програм і в Україні. А ще — всебічних пояснень для вчителів і оточення, що дислексія — це не "клеймо двієчника", а стан, який можна коригувати.

Ви обов’язково знайдете своє місце

Щодо роботи та екологічності. Громадська спілка "Твій сімейний лікар" — це перше місце роботи, де я розповів про свою дислексію, та ще й публічно. Зізнаюсь, кілька разів я хотів все це видалити й розповісти не про себе. Але розумію, що хтось із вас може впізнати тут свою історію і зрозуміти — ви не самі! Я переконаний, що життя до нас дуже щедре. Попри випробування війною, ми знаходимо своїх людей, себе самих, або ж роботу з командою, де хочеться бути собою і розповідати про себе. Бо кожен із нас важливий. 

Дислексія — це не соромно. Це особливість, з якою можна впоратися, якщо вчасно її виявити й почати діяти. Чимало людей, які змінили світ чи й досі його змінюють, мали чи мають дислексію: Генрі Форд, Шер, Альберт Айнштайн, Стів Джобс, Леонардо да Вінчі, Томас Едісон, Вупі Голдберг, Майкл Фарадей, Дженіфер Еністон, Кіра Найтлі та інші. Тож ми, люди з дислексією, точно не самі.

Лев-Микола Старий для LIGA.Life