Хвалити чи ні. Як батьки впливають на самооцінку дітей. Реальні історії та поради

Критика та похвала, відчуття безпеки та приниження, вимогливість та підкреслення вдалих спроб – це ті полярні поведінки, які зустрічаються у вихованні дітей. Усі вони впливають на формування самооцінки майбутнього дорослого. Відтак батьки є тими, хто відіграє в цьому одну з найважливіших ролей.

Щоб розібратися, як саме поведінка батьків впливає на самооцінку дітей, LIGA.Life розпитала дитячу психіатриню та когнітивно-поведінкову психотерапевтку Юліану Маслак. А українці поділились власними історіями дитинства та батьківства.

Три кити самооцінки: біологія, батьки, оточення

"Самооцінка або радше самоцінність – внутрішній скарб кожного з нас. Адже це відчуття цінності себе. Якби ми його не мали, то як би відчували себе в стосунках з іншими та світом?", – каже експертка. 

Часто самооцінку ділять на високу, нормальну та низьку. Натомість за словами Юліани, висока та низька – це дуже відносні поняття.

"Так людина намагається в певних сферах компенсувати недоліки і дуже завищує свою самоцінність. Однак ні низька, ні висока самооцінка не є здоровою позицією", – стверджує психотерапевтка.

Нормальну самооцінку часто називають здоровою. Така людина не просто цінує себе, але й:

• живе згідно з власними цінностями;
• поважає права та думку інших;
• розуміє межі своєї компетентності;
• може будувати глибокі довірливі стосунки з іншими;
• розуміє, куди слід рухатись далі;
• володіє саморегуляцією;
• не хоче бути подібною на когось – має свою ідентичність;
• робить те, що може найкраще. 

Самооцінка формується приблизно до підліткового віку. До цього часу з нею легко працювати. Натомість у дорослому віці значно важче її змінити. На те, яку самооцінку матиме людина, впливають три основні фактори:

Біологія – темперамент та схильність до психічних розладів. Наприклад, генетична схильність до тривожних розладів, РДУГ (розладу дефіциту уваги та гіперактивності), активний чи емоційно вразливий темперамент впливають на самоцінність.

Стосунки відіграють ключову роль. Особливо важливими є взаємодія з батьками або іншими важливими дорослими. Адже вони задовольняють базові потреби дитини, а саме:

• Безпечна прив'язаність – довіра до себе та інших, безпека, турбота та любов. 

Анастасія Зінченко виховує доньку, якій ще немає року. Зізнається, що їй у дитинстві не вистачало відчуття безпеки та тотальної підтримки від батьків. Саме тому нині з чоловіком намагаються дати це своїй донці.

"Кажемо, яка вона молодець, але якщо є помилка, пояснюємо, як треба правильно зробити і чому. Часом я не вірю у свої сили, тому що в мене не вірили батьки. Мені складно на щось наважитись. Тож хочу, щоб моя донька не боялась і знала, що ми її підтримуємо", – розповідає Анастасія.

• Автономія та компетентність: батьки в належний спосіб допомагають дитині розвивати власну автономію та ухвалювати рішення самостійно, пояснює Юліана. Натомість компетентність – це те, як дитина відчуває себе, коли виконує певну діяльність, та розуміє свої сильні сторони і точки росту. 

У дитинстві Анатолій Максимов чув словесні приниження від батьків, коли в нього щось не виходило. Тому ще більше закривався, частково "забивав" на навчання у школі та університеті. 

"Мені було банально не дуже цікаво, – каже чоловік і додає, – тому в дорослому віці маю проблеми з упевненістю. Я дуже обережна, закрита людина, яка не вірить, що в неї бодай щось вийде".

• Реалістичні межі і самоконтроль. Розуміння дитини, її особистих кордонів (що їй добре/погано, (не) подобається) та особистих меж інших. А самоконтроль – це про вміння регулювати власні імпульси та емоції.
• Вияв почуттів, емоцій та потреб. Батьки мають забути про "заборону на емоції": "Не можна сердитись. Це некрасиво". Навпаки слід заохочувати дитину проговорювати, наприклад, коли вона сердиться. Так вона розуміє, що має право на виявлення власних потреб та емоцій.
• Спонтанність та гра. Задоволення цієї потреби розвиває адаптивність, гнучкість до життя та світу.
• Справедливість: наскільки дитині нормально те, що відбувається; чи є справедливе ставлення щодо неї тощо.

"Якщо батьки належним чином задовольняють ці потреби, дитина доволі добре почувається і має гарні думки про себе, людей та світ загалом", – стверджує психотерапевтка.

Середовище (школа, садочок, гуртки) також впливає на формування самооцінки у дітей. Це про побудову безпечних стосунків з іншими.

Дар’я Куренкова мала хороші стосунки з батьками в дитинстві. Однак у дорослому віці помітила, що має перфекціонізм, який заважає. У роботі з психологом зрозуміла, що проблема полягає в самооцінці. На неї дуже вплинула вимогливість у школі – причина розвитку тривожності та перфекціонізму.

"Це був для мене урок. Нині хвалю свого 5-річного сина, пояснюючи, за що конкретно: "Ти намалював дуже гарний малюнок" або "Ти дуже вдало передав кольори моря, а чайка яка гарна!", – пояснює Дар’я.

В ідеалі біологічні чинники, задоволення базових потреб батьками та середовищем сходяться в одну точку. Так дитина відчуває: "Я достатньо добра, гарна, цінна та люблена такою, якою є насправді". У майбутньому житиме згідно з власними цінностям.

Але неможливо контролювати біологічні фактори, до того ж середовище часто вносить свої корективи. Відтак батькам слід намагатися максимально задовольнити базові потреби дитини.

"Інакше формуватиметься переконання про себе: "Я недостатньо добра", "Я погана/неважлива/гірша за інших" тощо. Результат – формування шкідливих стратегій справляння, наприклад: "Коритися або боротися" чи "Завмирати і нічого з цим не робити", – пояснює експертка.

Батьки, проаналізуйте свою самооцінку

Ще один опосередкований фактор впливу на формування дитячої самооцінки – самоцінність самих батьків.

"Діти дивляться, як дорослі справляються з різними реакціями, як це впливає на стосунки з іншими. Наприклад, дорослі хочуть всім подобатись. Дитина це бачить і розуміє: "Треба догоджати іншим, щоб мене любили", – стверджує Юліана.

Це підтверджує реальний досвід Анастасії. За її словами, батьки не дуже впевнені, не вміють підкреслювати свої сильні сторони, тому не могли виховати впевнену у собі дитину:

Тож якби це не було складно, батькам слід попрацювати з власною самоцінністю. Адже діти не вчаться тільки від того, що їм кажуть дорослі, але й переймають їхню поведінку. 

Помилки батьків, які впливають на самооцінку

Існує три поширені шкідливі стратегії, які можуть застосовувати важливі дорослі (батьки, дідусі/бабусі, опікуни, вчителі) щодо дітей:

• Каральна поведінка. Використання образливих слів, скоєння насилля (емоційного, сексуального, фізичного) та інші приклади холодної жорстокої поведінки. Наприклад, використання фраз: "Ти тупий", "Ти гірший за інших", "Ти погана дитина", "Я тебе не люблю, якщо ти це не зробиш".

Анатолію знайома така поведінка. Його батьки часто використовували фрази: "Дурень, нічого з тебе не вийде", "Собакам хвости крутитимеш", "Навіть вчитися нормально не можеш" тощо. Також чинили фізичне насилля щодо нього до підліткового віку.

"Нині маю погану самооцінку. Вона дуже низька і заважає мені жити повноцінним життям", – додає Анатолій.

• Вимогливість у стилі "Ти маєш/мусиш/повинен" – втілення очікування, тиску та формування думки "Щоб я була достатньо гарною дитиною для батьків, маю заслужити це" або "нічого не робитиму, бо в мене не вийде".

Мама Альони Іванової мріяла виховати дитину-генія. Тому в 4,5 роки віддала її на балет, сольфеджіо, фортепіано та в художню школу. 

"Вона постійно захоплювалась дітьми-віртуозами. Це дуже бісило. Пам‘ятаю, як в місцевій газеті вийшла стаття про дівчинку з нашої музичної школи, яка виступала в Парижі. Мама показувала нам із сестрою цю замітку, плакала і говорила: "Ну чому ви не можете так само?". Ми досі це пам‘ятаємо, хоча мені було років 6-7, а сестрі – десь 4", – розповідає Альона.

Їй образливо, що мама не помічала її успіхів. Відтак досі думає, що недостатньо хороша. Також їй складно достойно оцінити власну роботу, попри те, що багато працює. 

• Вимогливість в стилі "Як ти міг це зробити". Це приклад перекладання емоційної відповідальності за свою поведінку та розчарування на дітей. Результат – відчуття тиску та почуття провини у малечі.

Свого часу Анастасія здала ЗНО на 180+ балів, лише хімію – на 178. Натомість від тата почули на кшталт: "Як ти могла? Нікуди не вступиш, підеш мити підлогу". Однак вона вступила на бюджет і успішно закінчила медичний інститут у столиці.

"Самооцінка занижується тоді, коли всі твої дії та вчинки знецінюють. Так було в мене. Все, що не робиш, не викликає нічого хорошого. Зіштовхуєшся з критикою і перестаєш пробувати. Від цього тільки страждаєш", – каже Анастасія.

Хвалити чи критикувати

Більшість дітей, які виховувались вихідцями з СРСР, рідко чули похвалу. Юліана пояснює, що в той час важливість, гідність та ментальне здоров’я людей не стояли на першому плані на відміну від результативності в роботі. 

Дарі Вайт виховували саме в такій атмосфері. Всі страхи епохи СРСР батьки втілювали у виховання: "Ми – маленькі люди – нічого не вирішуємо", "Великі гроші заробляють лише нечесним шляхом", "Щоб стати відомим, треба гроші і зв’язки", "Будь як всі, не треба виділятися", "Треба гарно вчитися, щоб здобути стабільну роботу", "А що скажуть інші?".

Тому не дозволяли їй закінчити школу бальних танців, ходити в музичну школу чи вступити в театральний інститут. 

"Серед аргументів: "Як можна "розважатися", коли сумарно десь 150 днів на рік – піст" та "Скільки людей закінчують творчі спеціальності і де вони? Зірками стають одиниці", – каже Дарі.

Ще одна поширена думка тої епохи: "Критика будує, а похвала руйнує". Але чи це дійсно так?

Адже містить під собою знецінення, присоромлення і зворотний зв’язок без відмічання позитивних звершень.

"Дослідження доводять: не критика і негативні відгуки допомагають дітям розвиватися та мати здорову самооцінку, а позитивні або нейтральні коментарі. Наприклад: "Тобі це вдалося. Пишаюсь тобою", – каже Юліана і додає: "Вам може не подобатись, як пише ваша дитина, але треба обводити ті букви, які їй вдаються". 

Тож замініть критику на комплімент+1-2 точки для зросту. Наприклад: "Яка чудово літера "Н". А написання літери "П" можна покращити. Спробуймо ще раз". Це розвиває її компетентність та ліквідує страх помилки.

З іншого боку, похвала – чудова навичка, яка знадобиться дитині в подальшій комунікації, стверджує Юліана: "Моя донька тішиться, коли її хвалять. Згодом помітила, що вона наслідує цю поведінку щодо мене: "Мамо, чудова робота. Ти зробила такий гарний сирник!".

Однак у похвалі важливо пояснювати, за що саме ви хвалите. Аліна Познанська з чоловіком виховують двох дітей. У їхній родині заведено святкувати маленькі перемоги, що дозволяє їм побороти відчуття "Я роблю недостатньо".

"У нас немає страху перехвалити дітей, але обов’язково кажу не просто "Ти молодець", а вказую, чому саме так. Адже цінність не в результаті, а в намаганнях", – каже Аліна.

За словами експертки, дітям важлива увага та зворотний зв’язок від дорослих.

"Люди з нарцисизмом (надмірною самозакоханістю) ростуть не від похвали, а від сильної пустоти всередині. Адже вони не мають відчуття цінності та важливості. Відтак роблять все можливе, щоб ними захоплювались", – пояснює Юліана.

Тож похвала не дорівнює розвитку самозакоханості чи надмірної самовпевненості, так само як похвала не є тотожною вседозволеності. Це більше про порушення поведінки та відсутність меж. 

"Раджу батькам проаналізувати, що вони говорять своїй дитині протягом години. Ймовірно, помітять, що роблять більше вказівок та зауважень, ніж похвали. Однак дослідження доводять, що після одного зауваження слід п'ять разів похвалити. Це вибудовує хороші стосунки з дитиною та її позитивне ставлення до себе, вас та світу", – підсумовує психотерапевтка.