Топ найцікавіших українських слів, які придумали поети

Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики! Сьогодні поговоримо про нові слова, які виникають в українській мові завдяки її поетам.

Чому поетам? Усе дуже просто. Для конструювання нових світів (чи то в прозі, чи то в поезії) нерідко потрібні й нові виражальні засоби — адже у світі, який ти вигадуєш, щось обов’язково мусить відрізнятись від буденності. Це можуть бути навколишні матеріальні артефакти (предмети й речі), почуття й відчуття, відтінки й півтони, характеристики взаємин — а може, й узагалі щось зовсім тут не згадане.

Іноді нові слова прищеплюються до дерева мови й стають його повнокровними відгалуженнями. Так сталося зі словами "промінь", "мрія", "передмова", "післямова", "обставина", "нестяма", "приємність", "млявий", "противага", "зміст" чи "обрій", які зараз видаються нам цілком звичними й буденними, хоча ще 200 років тому їх узагалі не існувало, а їхнім авторам, письменникам ХІХ століття, колеги закидали "кованість" і неприродність.

Часом слова ідуть так само швидко, як і прийшли. Така доля спіткала слова "маловартниця" (дрібниця), "марина" (фантазія), "честень" (пам’ятник), "численниця" (математика) чи "керуяцтво" (уряд). Усі вони плюс-мінус ровесники слів із попереднього абзацу, й ми їх не знаємо лише тому, що хвиля природного добору не винесла їх нагору.

Ходімо ж подивимось, які слова можна знайти в наших поетів. Не всі з них годяться до повсякденного вжитку, але вигуляти якесь із них у свято — цілком собі ідея.

Павло Тичина (1891–1967)

Якщо ви, як і я, належите до того покоління, яке в школі вивчило вірш про Тичину й кирпичину, або (на відміну від мене) до того, яке вчило його давнішу версію про Тичину й чемодан, — щиро раджу розширити світогляд ранніми віршами Павла Тичини, з того періоду, коли він був ніжно-тривожним і писав про панну Інну, самодзвонні арфи та золотий гомін. Вам відкриється новий, значно цікавіший поетичний світ, яким захочеться ділитися з іншими.

Деякі Тичинині імпресіоністичні неологізми, народжені в 1920-х роках, потім увійшли до творчості молодших колег. Серед найяскравіших можна назвати такі: опромінити, розпрозоритись, самодзвонний, духотворитися, розкрилено, руйнач, боління, гидь, отаманити, акордитися, весніти, віковіччя, вічнодумний, фіолет, незриданний — ну, і, звісно, яблуневоцвітно.

Михайль Семенко (1892–1937)

У короля футуропрерій і ніжно-романтичного П’єро неологізмів було хоч греблю гати. Воно й логічно: дивишся в майбутнє, експериментуєш і оспівуєш нову технореальність — шукай модерні й авангардні слова, інакше буде незрозуміло й нудно.

Що нового можна собі взяти від Семенка?

Мертвопетлювати, отерплений, зачовнена, харцизить, ліхтарить, помпезний, бензинно, обезженщений, кришталити, шоколадитися, доплескувати, перезабути.

Василь Стус (1938–1985)

Стусові неологізми, як і його вірші, — глибокі, цікаві й вимогливі до споживача. Читаючи їх, одразу розумієш, що вони означають і в яких життєвих ситуаціях їх давно бракувало для точності. Ось, подивіться:

життєіснування, життєсмерть, розлукостріча, словобрухт, повногорлий, доброокий, пружнотілий, всезнищенний, самодокір, обакрай, наприпочатку, недоновонародження, безпуть, самоуникання, себеявлення.

Говоріть українською — і вживайте її нові незатерті слова!