Пітятка, між’яр’я і пес Патрон: як ми писали новий текст Євгенії Кузнєцової і що в ньому побачили

У День української писемності та мови всі охочі й небайдужі написали Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, взявши участь у наймасовішому національному правописному флешмобі, який проводиться щороку вже чверть століття. Текст диктанту цього року створила з нуля письменниця Євгенія Кузнєцова, прочитала його акторка Наталія Сумська.

Одразу після завершення радіодиктанту інтернет заполонили роздуми і враження. Хтось нарікав на темп та якість читання, комусь видався заскладним сам текст.

Багато було таких, що зразу розпитували людей про складні моменти правопису чи правила, якими слід було керуватися, щоб не припуститися помилок.

Дехто знайшов нову для себе лексику: авторка в інтерв’ю розповіла, що для більшої національної єдності навмисне ввела в текст три маловідомі регіональні слова: пітятко, кияхи і допіру.

Фанати Леся Подерв’янського зразу зметикували, що перше речення – переінакшена цитата з класика, а для поціновувачів жіночої моди "Суспільне" вже має статтю з фотографіями найвідоміших жіночих суконь з лелітками. Словом, для всіх, хто вчора саме планував нас налякати чи роз’єднати, день був непідхожий.

А що ще?

Уважно придивімося до диктанту й розберімося з цікавинками та складними моментами!

Дресирувать пса Патрона

Мене, вихідця з північної Чернігівщини, в цьому диктанті дуже потішили аж два моменти. Ось перший з них: закінчення -ть у неозначеній формі дієслова (інфінітиві). Насправді правопис (параграф 118) каже, що неозначена форма дієслова закінчується на -ти, але у примітці повідомляється, що "в усному мовленні, а часом і в художньому стилі, вживають також і форму інфінітива на -ть".

Оскільки все, що зазначено у правописі без уточнень, стосується літературної чи літературно-розмовної мови, то виходить, що літературна українська в її усній розмовній формі має як -ти, так і -ть. Деякі наші діалекти й говірки мають ці форми як паралельні, деякі мають лише одну з двох.

На "інтерсіті" чи на "Інтерсіті"

Параграф 58 правопису каже нам, що назви виробничих марок технічних виробів беремо в лапки й пишемо з великої букви, коли поряд стоять родова й видова назва (експрес "Інтерсіті"), але назви самих виробів без родової назви беремо в лапки й пишемо з малої: "інтерсіті". Оскільки в тексті написано просто везти на "інтерсіті", а не везти на експресі "Інтерсіті",  то й писатись воно має саме так: з малої в лапках.

РЕБи чи реби

Якщо бути зовсім-зовсім доскіпливим, то РЕБ означає радіоелектронна боротьба, а прилад, який цією боротьбою займається, має офіційну назву засіб РЕБ. У параграфі 61 правопису є пункт про відмінювані звукові абревіатури, до яких закінчення треба просто приєднувати в кінці: ЦУМу, ТЮГу. Але в усіх згаданих у правописі випадках ці абревіатури буквально означають те, що скорочують: ЦУМ – це універмаг, ТЮГ – театр.

Коли ж ми пишемо вишукувати РЕБи, виходить, що вишукуємо ми РадіоЕлектронну Боротьбу, – а це зовсім не так. Тому в цьому випадку реби – похідна від абревіатури розмовна назва, яку, здається, варто писати з малих букв.

Нишпорити вечорами у між’яр’ї ботсаду

Так, в українській мові бувають слова з двома апострофами. А чому б і ні? Наш апостроф ставиться в дуже чітких місцях, визначених правописом, і таких місць у слові може бути скільки завгодно. Перший апостроф у слові між’яр’я стоїть після префікса, що закінчується на твердий приголосний (будь-який) перед я (так, як у слові об’ява), другий – після р і так само перед я (так, як у слові міжгір’я).

Хочете слово з трьома апострофами? Уявіть населений пункт, що називається Яструбів Яр. Тоді ділянка, яка розташована вгорі, над цим населеним пунктом, може називатись Над’яструбів’яр’я.

Допіру, пітятко, кияхи

Про ці три слова не написав хіба лінивий, тому буду лаконічним.

Допіру означає "щойно", "тільки" і вживається в центральних областях України (у СУМі є цитати зі Степана Васильченка, який народився в Ічні на півдні Чернігівщини, й Василя Кучера, який з Житомирщини). Допіру походить з до перву / то перву, себто ото вперше. Аналоги є в польській (dopiero) і чеській (teprvé) мовах.

Пітятко/потятко – це західноукраїнське слово, яким називають курча або, ширше, взагалі будь-яке звіряче чи людське маля, й походить воно, імовірно, від звуконаслідувань, бо малята й курчата пищать.

Кияхи, вони ж кийки, вони ж кики чи навіть кікі, – це все діалектні назви кукурудзи. Саме слово кукурудза прийшло до нас із Волощини (теперішні Румунія й Молдова) та прийнялося зразу, – але доти маїс у нас називали саме за формою схожих на на киї качанів. Саме кіками і кияхами називають кукурудзу дві мої бабусі. 

Дякую всім, хто написав диктант! Не скнійте у вічній гризоті, радійте, що нас так багато!