У пошуках "хороших росіян". Чи дійсно "Оскар" поза політикою?

95-та церемонія вручення премії "Оскар" вкотре підкреслила: кіно не може бути поза політикою, хто б і що не говорив. Тому що фільми – це не лише про роботу режисерів, сценаристів, операторів чи акторів, але й про закладені сенси та просування наративів, що в деяких випадках переростає у лобізм. 

Цьогорічна перемога у номінації "Найкращий документальний повнометражний фільм" лише підтверджує цю думку. Адже нагороду отримала стрічка "Навальний" канадського режисера Даніела Роера, а зі сцени лунали слова дружини російського політика про "звільнення" РФ. Натомість Володимиру Зеленському вдруге відмовили у виступі на церемонії, а згадки про війну в Україні, розпочату тією ж Росією, звели до мінімуму. 

Однак "Оскар-2023" став для нас визначною подією. Адже вдруге в історії стрічка, знята в Україні та про Україну, була номінована у категорії "Найкращий документальний повнометражний фільм. Що це означає для українського кінематографа і чому західна спільнота досі хоче вірити у "хороших росіян", LIGA.Life запитала у секретарки Українського Оскарівського Комітету та виконавчої директорки Української кіноакадемії Анни Мачух. 

Нова планка для українського кіно

Україна подає фільми на "Оскар" з 1997 року. Але фактично за цей час лише дві стрічки, висунуті іншими країнами, претендували на нагороду. Йдеться про фільм Євгена Афінеєвського "Зима у вогні: Боротьба України за свободу" (номінована у 2016 році) та "Будинок зі скалок" спільного виробництва України, Данії, Швеції та Фінляндії, представлений на кінопремії цьогоріч.

І хоча обидва фільми так і не отримали нагороду, номінація на "Оскар" – це вже величезний здобуток українського кінематографа, зазначає Анна Мачух. 

"До 2017 року Україна знімала 1-3 фільми на рік. Часто залучали російських акторів та режисерів, тому багато поданих на "Оскар" стрічок були пов’язані з Росією. Але з того часу український кінематограф сильно виріс. Ми почали демонструвати результати, яких навіть не очікували самі", – пояснює вона.

Так, уже кілька років українські фільми є у програмах міжнародних кінофестивалів класу "А". Якщо колись представлення одного фільму від України на Берлінале вже було перемогою, то сьогодні наші стрічки перемагають на "Санденсі" чи кінофестивалі у Венеції, і це нікого не дивує. Номінація "Будинку зі скалок" на "Оскар" стала ще одним підтвердженням розвитку кіноіндустрії й це має кілька позитивних наслідків.

По-перше, приклад "Будинку зі скалок" може надихнути українських режисерів та сценаристів творити у складні часи. По-друге, успішний кейс фільму, створеного у ко-продукції з Україною, дозволить залучити більше грошей. 

"Головна проблема сьогодні – відсутність державного фінансування на знімання кіно. Тому те, що український фільм був номінований на "Оскар", може допомогти. Цей приклад показує світові якість українського кінематографа. Іноземці розуміють, що з українцями можна працювати, у нас є і творча, і технічна складова", – додає Анна Мачух. 

Кіно, гроші чи політика?

Номінація на "Оскар" є визнанням якості фільму. Але це лише половина перемоги, зазначає виконавча директорка Української кіноакадемії. 

"На "Оскар", як і на будь-яку іншу кінопремію, відбирають найкращі фільми. Аби дійти бодай до довгого списку, стрічка має бути цікавою та якісною. Але 50% перемоги залежить і від промокампанії", – пояснює вона. 

Внутрішня та зовнішня підтримка фільму – це насамперед про гроші, політику та лобіювання. Доволі часто результати кінопремії цілком передбачувані саме через ефективне промо тієї чи іншої стрічки. Що більший бюджет на просування фільму, то вищі шанси на перемогу. У випадку з номінацією "Найкращий документальний повнометражний фільм" команда стрічки "Навальний" мала більше грошей. 

Крім простої математики, на перемогу впливає і соціальний контекст. Кінопремії вручають нагороди тим фільмам, у які вірять або хочуть вірити. Тож, якщо світова кіноспільнота хоче думати, що розпочата Росією 9 років тому війна проти України, – це війна Путіна, а не всього російського населення, то вона і далі шукатиме "хороших росіян", які можуть змінити владу в РФ і все зупинити. 

"Американська кіноакадемія стверджує, що "Оскар" поза політикою. Але ми бачимо цей контекст всюди. Ми намагаємося довести світові, що "хороших росіян" не існує, а все російське потрібно бойкотувати, щонайменше, доти, поки не закінчиться війна перемогою України", – пояснює Анна Мачух. 

Боротьба з російською пропагандою

Протидію російським наративам українська кіноспільнота почала ще у 2014 році, коли режисери та сценаристи взялися за створення фільмів про війну на Донбасі та анексію Криму. Цього року боротьба лише посилилася.

"Ми доносили ці смисли на всіх можливих кінофестивалях, показували фільми, давали інтерв’ю, спілкувалися з західними колегами та розповідали, що Україна – це не частина Росії. Росіяни вкладали величезні кошти у цю пропаганду упродовж десятиліть, тож наше завдання зараз – бути присутніми на всіх майданчиках і показувати, що українська культура є, що вона відрізняється від російської", – зазначає виконавча директорка Української кіноакадемії. 

Чи вдалося Україні за минулий рік донести цю думку до іноземних глядачів та кіноспільнот? Частково. Адже навіть ті кінофестивалі, які публічно висловлюють свою підтримку Україні, все одно продовжують допускати "ліберальних" росіян. 

"Що найгірше, то це те, що західні компанії продають права росіянам на дистрибуцію контенту в Україні. Багато із фільмів ми просто не побачимо у кінотеатрах, тому що права належать російським компаніям або людям, пов’язаним з РФ. Але, звісно, опускати руки й нічого не робити ми не можемо, тому продовжуємо боротьбу далі", – підсумовує Анна Мачух.