Інклюзія – не ілюзія. Як створити суспільство, у якому є місце для всіх

"Ви працювали з такими дітьми?"

"Вони кричать, заважають, учитель не справляється!"

"У школах – хаос".

Такі коментарі щодо інклюзії нині поширена риторика – і це не байдужість, а втома й розгубленість. Люди виснажені від невизначеності, коли інклюзію впроваджують формально, а вчителі й батьки залишаються сам на сам із труднощами.

Інклюзія – не наказ згори. Вона починається з розуміння, як працює система підтримки дітей з особливими освітніми потребами (ООП), і з поваги до прав кожної родини.

Коли вчитель сам – це не інклюзія

Клас із 35 дітьми, серед яких двоє з ООП, – це не норма, а системна помилка. Інклюзивні класи мають бути меншими, а кожна дитина з ООП – забезпечена підтримкою.