UA
Розваги

Інтерв'ю | Андрій Хливнюк, Бумбокс: "Перемогти в цьому світі можна тільки себе". Розмова про "Ангела"

11 хвилин
Андрій Хливнюк, Бумбокс:
Андрій Хливнюк у кліпі Ангела. Фото Олексій Чарей
28.11.2020, 12:23

Кліп на пісню "Ангела" зібрав майже 2 млн переглядів на Youtube. Це вже другий гостросоціальний кліп Бумбоксу після "ДШ".

Андрій Хливнюк давно перестав бути лише солістом одного з найпопулярніших українських гуртів "Бумбокс". 

Відколи почалася війна з Росією, він відмовився від концертів у РФ, на кожному концерті згадує і віддає шану військовим, які захищають нас на Донбасі, переінакшує рядки своїх відомих пісень, пропускаючи пов’язані з Росією слова чи додає згадки про наших військових. 

Наприклад, на концертах може в "Хоттабичі" переіначити слова "спецназ на крыше" на "свои на крыше" чи назвати конкретну бригаду, що воює на Сході.

Його громадянська позиція проявляється у музиці та кліпах гурту. Наприклад, у кліпі на "ДШ" він переодягається у спецпризначенця, який зрештою протиставляється навіть своїй родині – дружині й дитині. 

Тому так цікаво було зустрітися з ним після виходу кліпу на "Ангела". Ми домовилися розібрати кліп, оскільки там дуже багато символів: текст закону про воєнний стан з сигарою зверху, справа Riffmaster’a, Беркут, тату на тілі головного героя – від терну до святого мученика Юрія Змієборця тощо. 

І якщо частина символів зрозуміла одразу – кров на карті Донеччини чи порожні гільзи, то інші можна по-різному трактувати залежно від сприйняття та досвіду кожного глядача.

Ми хотіли дізнатися більше про бачення і відчуття автора, адже ідея кліпу належить саме Хливнюку. Однак питання з проханням деталізувати і пояснити його дратували.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Facebook: тільки корисна інформація для українських родин

***

– Свого часу ви здивували кліпом на "ДШ". Там ви з одного боку сім’янин, а з іншого – спецпризначенець, який по роботі стоїть по той бік від своєї дружини і доньки. Минає небагато часу, і ви випускаєте "Ангела" – романтичну мов пісню, а на відео – гострі важкі моменти нашої сучасної української історії. Як так сталося?

– Мабуть, ці пісні не тільки про кохання. Є сенси, паралелі, метафори. Чудово, що народжуються такі ідеї і режисери їх втілюють. Хочеться говорити й про такі проблеми в нашому суспільстві як невігластво, зневіра, жага до збагачення ще більшого, заздрощі, страх…  Говорити голосно. Кожен це робить в свій спосіб.

Ми – медійний об’єкт, тому можемо говорити про речі, про які іншим людям доводиться кричати. До того ж, це все настільки дотично! Те, що у відносинах обидва не ангели, не відміняє любові. І те, що в країні є проблеми, не скасовує любові до неї. Все можна обговорювати перед тим, як піти ліворуч. 

– Спочатку вийшла пісня "Ангела", потім – кліп. І ти сприймаєш її як пісню про любов.

– Про розлуку. 

– Так, про любов і розбите серце. 

– Сприймається як відносини двох людей?

– Так. 

– Але це можуть бути і відносини людини і країни теж. 

– Ви коли писали цю пісню, одразу її закладали з кількома сенсами?

– Кожен у творчості іншого знаходить або ні себе. Що вас турбує, до чого вам не байдуже. Якщо ви творчо можете збільшити глибину сенсу, який доносите – прекрасно. Погано, якщо такої можливості немає. А дискусія про "А воно ж не про це, а вони туди оце"... 

– Це не дискусія, про це пісня чи ні. Цікаво, як закладаються сенси у музику. 

– А ви хіба живете в окремому світі, коли повертаєтесь додому і зачиняєте двері своєї квартири?

Опиняючись зі своїми рідними, ви десь на іншій планеті? Все взаємопов’язано. Настільки сильно, що слід відкрити всім на це очі. 

– З ваших інтерв’ю зрозуміло, що ви не любите пояснювати свої пісні. І що закладаєте в них 1-2 додаткових шари з підтекстом. Тому цікаво зрозуміти, як ви це робите. 

– А для чого їх пояснювати? Все ясно, все проспівано. У кліпі – все показано.

– Це ви розумієте як автор. Але не завжди всі сенси розуміє слухач-глядач. У письменників вважається: якщо ти вмієш закласти під поверхневу історію додатковий сенс – ти крутий. Якщо два – вау. А читач, залежно від рівня свого сприйняття, може бачити поверхову історію лише, або прочитати ще й глибшу.

– Це неможливо пояснити або описати. Це або людина бачить, або ні. Тому питання не до мене, а до слухачів. Якщо вони емпатують – молодці.

Отже, я не один такий, кому не байдуже і хто бачить паралелі у стосунках не тільки між тілами і думками людей, але й між спільнотами, громадами. 

– Перед тим, як детальніше проговорити сам кліп, запитаю про пісню. Ви казали, що "Ангела" відображає "гострі переживання перед великим струсом" у вашому житті. Що мається на увазі?

– Я дорослим став.

В якийсь момент стало зрозуміло, що і з кровними родичами, і з близькими людьми, і з країною, і з сусідами, і з своєю справою треба чітко розуміти, що так, як правильно – це не завжди так, як ви хочете. І що замало декларацій, потрібні дії. 

Це стало потрясінням. В юності здається, якщо ти уявні навіть промені скеровуєш в якийсь бік, то вже даєш суспільству розуміння, чого прагнеш, що все якось само по собі станеться. Так от ні.

Мусите підняти дупцю і робити щось, щоб ваші переконання втілилися в життя. Це постійна боротьба.  

От потрясіння, от стан, в якому знаходимося ми з вами. Роз’ятрені душі людей на вітрі дивляться і не розуміють, чому те, що відбувається, відбувається з ними. А ось чому – ми не бачимо паралелі між своїм особистим і суспільним.

Не бачимо, як вони пересікаються. Нам потрібно пояснювати, що це дуже взаємозалежні речі. 

– Як ви працюєте, аби донести свої переконання?

– Спочатку пояснюю собі, чого хочу. Сперечаюся з собою. Якщо перемагає логіка, намагаюся потім донести це вербально і ні до оточуючих. 

Боротьба постійна, бо перемогти в цьому світі можна тільки себе. І кліп про це.

– Кліп наповнений різними сенсами. Наприклад, на столі – документ закону "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан запровадили після агресії Росії в районі Керченської протоки, коли вона обстріляла і захопила три українські кораблі та взяла в полон українських моряків. На документі – дорога сигара. Це ж неспроста?

– Безумовно, там нічого не має просто так.

Ми півтора місяці готували цей кліп до зйомки: видумували метафори, паралелі, борцалися в історії мистецтв, голландському натюрморті. Вивчали, які там символи заховані, а це все символізм. 

Врешті дійшли висновку, що кожен зможе зробити точно таку роботу.

Кожен з нас може, якщо захоче, дослідити і це теж мета кліпу: що і який предмет в голландському натюрморті означає, який у ньому другий сенс, потім перекласти всі ці паралелі і зрозуміти, що зайве, чого не було там, а що тими словами сказане. 

І тоді це зайве проявиться і ви зрозумієте чому. 

– Голландські натюрморти – це ваша ідея. Як вона з’явилася? Ви вивчали історію мистецтва?

– Так. Мені це цікаво і я проходив під час художнього першого навчання історію мистецтв. Не скажу, що я профі. Але тепер знаю про цей натюрморт більше. 

У ті часи через цей жанр людина спілкувалася з Церквою, державою, суспільством. Ми сьогодні живемо іншими реаліями і можемо використати цей оксюморон: поставити туди якісь речі, які відбулися впродовж останніх років.

Пісню записали два роки тому. Зрозуміти, що відбулося за цей час і що лишилося шрамами і опіками нашого суспільства. 

– Все ж спитаю про кілька яскравих паралелей кліпу. Спочатку камера наїжджає на російський паспорт, а потім – на значок народного депутата України. 

– Що тут незрозумілого?

– Це можна по-різному протрактувати.

– Трактуйте як завгодно. Я це зробив, як мені здається, тільки так і ніяк інакше. Але навіть коли ти зеленим кольором малюєш, хтось може подумати, що це сніг. 

– У кліпі горить український паспорт. Я не знайшла для себе однозначного трактування, може бути кілька.

– Ви просто неуважно дивилися. Видача паспортів іншої держави на окупованих територіях – хіба це не очевидна метафора? Там до цього ніж втикнутий в Донецьку область.

– Так, в Покровськ.  

– То що незрозуміло? Хіба не на Сході пропаганда російська найбільша і найбільш вдало працює? Хіба не ті ж люди, які приїхали окупувати нашу країну, роблять вигляд, що спалюють паспорти, будучи громадянами цієї країни?

З чого все це почалося? З силового демонтажу української державності. Якщо там показують окуповані території, а потім горить український паспорт – я не вірю, що глядачеві настільки треба розжовувати. 

– Питання в іншому. Аби розібрати кліп, треба вивчити, що було в голландському натюрморті, плюс швидко змінюються кадри і композиції, глядач не завжди ловить взаємозв’язки, навіть продивившись кліп декілька разів.

– Це не страшно. Ті, кому треба, будуть шукати.

Мета – ставити питання, а не відповідати на них. Реліз кліпу – це був фінал, усі роздуми були до.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Telegram: тільки корисна інформація для українських родин

– Ви півтора місяці працювали, щоб скласти для кліпу паралелі і символи. Наскільки змінилася ваша першочергова ідея до моменту виходу кліпу?

– Не змінилася. Весь час ми займалися буквоїдством, пошуком потрібних матеріалів, обговоренням цього, пошуком людей, які будуть реалізовувати ідею, щоб вони вас розуміли. А потім уже обговорення з ними, що вони пропонують, як вони бачать, що вони почули в пісні. Остаточний етап матеріалу – підбір декорацій. 

– Імпровізація була чи це давно і чітко сплануваний кожен крок?

– Безумовно, десь 10% займає імпровізація.

– У вашого героя – 16 тату. Наприклад, велике Юрія (ще кажуть Георгія) Змієборця. Якщо дивитися на його історію, він і мученик, і воїн, і заступник козацтва. Є ікона з цінником, хрести, релігійні тату. У коментарях до кліпу хтось каже, що це – символ того, що Російська Православна Церква досі має великий вплив в Україні. Хтось навпаки сприймає це як те, що Бог захищає Україну, бо тату святого на грудях.

– Нехай люди самі розбираються, що їм там хочеться бачити. Хай кожен знайде той сенс, який буде значущим для нього. 

– На столі часто змінюються предмети. Яку Україну ними бачить ваш ліричний герой?

– Для розуміння цього художник використав три плани: загальний, середній і крупний. В загальному в аудіоверсії глядач бачить ліричну драму, на середньому – екзистенційну кризу, крупному – деталізацію соціальної та екзистенційної та ліричної кризи.

Так само й у натюрморті. Мальовнича й чудова Україна на загальному плані, а коли починаємо прискіпливо вдивлятися в деталі, знаходимо те, що знаходимо. 

Те, що сховано за пафосними загальними ширмами. Те, що важливо людям, які не просто населення, які пов’язують себе з реальністю цього суспільства. Це туристу треба пояснювати, чому на столі те чи те. Хто тут живе і тверезо дивиться на речі – знайде паралелі.

Мистецтво – це мова. Спосіб ставити собі перш за все питання. Це наповнення сенсами нашого життя, втеча від буденності.

– Ви не любите говорити про свою громадську активність, бо вважаєте, що це просто здорова реакція на події в країні. Але ваша музика нерозривно пов’язана з вашою позицією. На концертах ви окремі слова, які стосуються Росії, або пропускаєте, або замінюєте. Наприклад, не "спецназ на криші", а "наші на криші", чи називаєте номер бригади. Здається, останнього разу це була 95-я. Ви кажете, що доносите свою позицію своєю творчістю. Вас чують, як ви відчуваєте?

– А повинен відчувати?

– Не знаю, ніколи не була у вашій шкурі. 

– Це не спосіб отримати віддачу. Ті речі, які мене турбують, я озвучую. Хочете – резонуєте, не хочете – ні. Я якщо і закликаю, не кажу чітко, куди іти. Не закликаю піти проголосувати за когось. Хоча міг би.

Я не можу вже співати "Лягли в Алмати, прокинулись в Пітері", бо ми зараз там не лягаємо, тому пропускаю це слово. 

Жити в уявному світі – це помилка. Мій світ теж уявний.

Я впевнений, що світ успішних людей дуже відрізняється від реальності більшості українців чи жителів Землі. Але якісь речі не можу ігнорувати. Це іде органічно, не заплановано, не за сценарієм.

Я не продумую стратегію, що говоритиму з концерту, щоб отримати фідбек. 

Зрозумійте, для нормального артиста в залі порожньо. Це не моє спілкування з вами. Це ваше спілкування з собою.

А мене можна замінити на іншого. Бо я сам – заміна когось. Більше того – я не один у вас. У вас таких – багато. Бо в людей є свій смак, у який не вкладається хтось один, це ціла плеяда. 

Я не намагаюсь зачепити вас за живе. Це про те, що мене зачіпає за живе і з чим я приходжу на студію.

Мені не важливо, в якому настрої ви прийшли мене послухати. Я не думаю про слухача у цей момент.

Моє єдина думка про тих, хто приходить на концерти – щоб з вами нічого не сталося, щоб не подавились люди, зайшли і вийшли здоровими. 

Завжди є люди в залі, яким подобається, яким ні. Не треба намагатися усім сподобатись чи об’єднати, намагатися підняти чи посадити. Це тупо і високомірно. Мене завжди смішить, коли кажуть про артиста: "Ах, як він підняв зал".

– Але при цьому ви також говорите, що концерти і тури для вас – це ін’єкція адреналіну.

– Безумовно. Це адреналін.

Рок-н-рол – це максимальна відвертість. Це не гра в поганих чи хороших, модних чи не дуже. Це те, що ти відчуваєш, вміння морально оголитися перед незнайомцями. Подивитись реальності в очі.

Ось чому ти отримуєш адреналін.

Підписуйтесь на LIGA.Life в Instagram: тільки корисна інформація для українських родин

– Говорячи про альбом "Таємний код. Рубікон", ви сказали, що оголилися ще більше перед аудиторією. Я слухала його неодноразово і маю відчуття, що наскізь цього альбому йдуть емоції журби й печалі...

– Безумовно, платівка лірична, там є світла туга, але й темпи до цього спонукають. Я більше тяжію до такого донесення матеріалу. Але це не значить, що це безпробудна туга чи пастка і глухий кут.

Навпаки. Спосіб позбутися кутів – це вміння віддати, зрозуміти, що тисячі, мільйони людей переживають дуже різні стани, в тому числі ті, які у вашій улюбленій пісні. Що ви в цьому не самі. 

Це навіть певні ліки. Щоб люди відштовхнулися від дна і пішли нагору. Для мене це важливо.

– Ви казали, що в цьому альбомі змогли позбутися власних демонів. Яких?

– Будь-яка творчість – це спосіб позбутися власних демонів. Мова про всіх людських демонів, нічого нового. 

– Коли ви говорили про пісню "Плющ" на слова Лесі Українки, казали, що вона врятувала вас від пірнання у глибоку депресію. 

– Мало що я міг сказати… Не слухайте (усміхається). Слухайте те, що ви хочете побачити у піснях. 

– Спитаю по-іншому: ви щасливий?

– Так, я щаслива людина. 

Ірина Андрейців
Ірина Андрейців
редакторка LIGA.Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини