Джунглі, пляжі і мескаль. Фотоподорож історичною Мексикою від Макса Нефьодова

Карантинне меню пропонує активному українському туристу наразі не так багато країн. Однією з таких є Мексика. Так пояснює свій вибір місця для відпочинку Макс Нефьодов, український економіст, депутат Київради. Та і добиратися туди доволі просто, зауважує він.

Електронна віза по заявці на сайті посольства, близько 13 годин перельоту, оренда автівки і перед вами відкриті дороги Юкатану – мексиканського штату, де жили племена майя і залишили по собі численні історичні пам’ятки. Над деякими археологи працюють і досі. І працюватимуть ще 50-100 років, зазначає Максим.

Як складали маршрут

Дослідили, які місця є у списку спадщини ЮНЕСКО і що рекомендують на tripadvisor та туристичних блогах.

"Плюс поспілкувався з Юрієм Полюховичем. Він відомий український археолог, який веде розкопки в Мексиці. І він дав пару порад, куди варто заїхати, що варто подивитися", – пояснив Нефьодов.

Одна з великих переваг Юкатану – вся територія насичена місцями, вартих уваги: як історичними, так і пляжами чи природою. 

Загалом, маршрут Максима та Яни мав такий вигляд:

Який вигляд мала подорож

Найперше після прильоту захотілося піти на пляж і помочити ноги в Мексиканській затоці. Порівняно з київськими морозами це було приємно. 

Ми не були на основному туристичному узбережжі в Канкуні, там багато людей, дорогі готелі. Особливо на зимові свята – це найгарячіший сезон для американців і канадців.

І навіть якщо ви їдете за пляжним відпочинком – на Юкатані багато місць, як ось Хольбош. Це відносно невеликий острів. І там є багато хіпстерських курортів, які цінами набагато відрізняються від Канкуну разів у десять. 

В першому місті майя, куди добралися, розташована піраміда Ек-Балам. Специфіка місця – тут все в джунглях – вилізши наверх, бачиш ліси з усіх боків і лише верхівочки інших видимих розкопок. 

Хоча, з точки зору збереження цих руїн, це мінус, бо джунглі за тисячі років будь-що перетворять просто на пагорб.

Там відносно небагато туристів, на самі піраміди можна вибиратися. З усіх місць, де ми були, це, мабуть, найменш окультурене і підготовлене для туристів – там немає продавців сувенірів, шаленої кількості доріжок чи обмежень.

Дослідники там досі ведуть розкопки. Це специфіка усіх археологічних місць на Юкатані. Тому навіть тут, підіймаючись на найбільшу розкопану піраміду, ти бачиш пагорби поруч, де щось побудоване, до яких ще не дійшла рука археолога і його навіть не очистили ще від ґрунту. 

Навіть тут збоку накриті солом’яними дашками ділянки – місця, де працюють реставратори.

Це сенот Ік-Кіль – напевно, найвідоміша точка серед туристів. Це як велике озеро з крутими високими стінами, а зверху джунглі, звідки звисають ліани. І ти під цим всім плаваєш. 

Разом з тим, він спричинив стресові навантаження на гірські породи, утворилися тріщини. І, враховуючи, що гірські породи там, в основному, це вапняки, то коли йдуть дощі, вода не перетворюється в річки, бо їй немає де затримуватися.

Вона просочується крізь ці гірські породи. І де є якісь тріщини – вода вимиває звідти вапняк і утворюються підземні колодязі.

Через деякий час дах цих колодязів обвалюється і вони відкриваються світу. 

Є сеноти повністю підземні – величезні печери, наповнені водою. Є відкриті. 

А цей водоспад знімався у фільмі "Хижак". Там він домальований і має більше двох потоків води. Але в реальності він теж вражаючий. Метрів 30 висотою. 

Такий вигляд мав стадіон. Майя активно грали в гру, яку зараз називають пелота.

Цих стадіонів багато в різних містах. І вони різного розміру. Цей відносно маленький в Ушмалі, біля палацу. А, наприклад, в Чичен-Ітці - разів у п’ять більший. 

Передбачалося, що команди ставали з двох боків відкритої частини. Грали м’ячем з каучуку, змішаного з соком з місцевих ліан. М’яч через це був достатньо важкий – 5-6 кг. М’яч не можна було відбивати рукою чи головою – тільки передпліччям, плечем чи бедром. Мабуть, рукою не грали через його вагу.

Мета гри – перекинути м’яч на сторону противника, не даючи йому більше одного разу торкнутися землі. Чимось схоже на волейбол, але частинами тіла.

А через деякий час додали кільця по обидва боки. І коли м’яч перебивали на сторону супротивника і він пролітав через кільце – теж нараховувався якийсь бал.

Майя грали в шкіряних обладунках. Гра, мабуть, достатньо травматична. І за духом ці змагання більше схожі на флорентійський футбол – у чомусь вони мають бійцівський характер. 

Кампече – місто з найвищими тротуарами в світі. Моя гіпотеза – це для захисту від затоплення під час ураганів (Капмече – стародавнє портове місто).

Ісамаль – маленьке містечко яскраво-жовтих стін, майже п‘ятисотрічного францисканського монастиря та захованих на подвір'ях будинків пірамід ма1я. Сюди приїжджав Іоан-Павло ІІ, на подвір‘ї монастиря йому навіть встановили пам’ятник.

А ще тут готують чудовий лаймовий суп з індичкою в ресторані Kinich Izamal.

Політ в Оахака – майже завершення подорожі. Автомобілем туди не доберешся

Тут класична Мексика, як її уявляють в кіно: з кактусами і напівпустелями, іспанцями.

В Оахака достатньо великий історичний центр, побудований конкістадорами. Він милий, наповнений кав’ярнями, ресторанами, сувенірними магазинчиками, розфарбованими будиночками. Чимось нагадало Львів.

У них теж мода на вишиті квітами білі сорочки, але не маками і трояндами. Якщо дивитися на відстані – відчувається якийсь культурний зв’язок між батьківщиною і далекою Мексикою. 

Це маски з пап’є-маше в туристичному магазині. В Мексиці є велике свято – El Día de Muertos (День мертвих), відоме з фільмів і мультиків, і тому прикраси чи статуетки з черепів у них не вважають чимось дивним чи орієнтованим на підлітків. Це національні символи, такого трапляється достатньо багато.

В Оахака є цілі бари, присвячені мескалю. Приходиш, тобі наливають різні види, видають книжечку, куди записуєш, як тобі смак, запах і т.д. 

Мескаль – назва всіх дистилятів, які виробляють з різних виді сукулентів (кактусами їх називати неправильно, з ботанічної точки зору, але для простоти можна і так). 

А до гарного мескаля тобі дають тільки воду, аби ти змивав смак і міг відчути наступний.

Це фото з міста Монте-Албан. Естетично там будівлі трохи схожі на піраміди майя, але є різниця. Місто велике, розміщене на вершині гори. 

Взагалі, це гориста територія, напів порожня: дерев немає, кактуси, все жовте, вкрите пилом.

Звичайно, там треба дотримуватися адекватних заходів безпеки, як і в будь-яких туристичних місцях. Не варто носити супердорогі прикраси, обвішуватися технікою чи ходити з пачками готівки. У Флоренції вас теж попереджають, що є купа кишенькових злодіїв.

У Мексиці радять не подорожувати машиною вночі в джунглях і не ходити далеко за межі туристичних районів. Це стосується особливо таких штатів, як Ч’япас.

У Мексиці велике розшарування населення за доходами і там достатньо багато настільки бідних людей, яких важко побачити в Україні: в селах, наприклад, будинки – просто маленькі бетонні коробочки без підлоги.

Підлога – спресована земля. Коли йдуть дощі, вона, певно, стоїть шаром багнюки. Люди сплять на гамаках. Гамаки продаються там, як у нас стільці. Людей без гамаків у Мексиці знайти важко.

В Юкатані характерна різниця між нащадками іспанців та індіанцями – людьми, які ідентифікують себе як майя, які говорять юкатекською чи іншими мовами з цієї мовної групи. І вони відрізняються візуально, в них зовсім інша культура і вони навіть мали колись свої сепаратистські рухи. Через якісь історичні образи на конкістадорів і завойовників.

Мені все сподобалося в Мексиці. Якихось факапів особливих не було. 

Навіть якщо ви шукаєте пляжний відпочинок.

Там набагато спокійніша і комфортніша атмосфера – лежиш на маленькому пляжику, п’єш смузі, поруч немає доріг. І ніхто не намагається бігати і продавати тобі сувеніри та організовані екскурсії.

Усі фото надані Максимом Нефьодовим.

Більше історій можна знайти на його фейсбук-сторінці.