У музичній композиції, яка гратиме ще 616 років, вперше за два роки змінили акорди
Фото: Euronews

У музичній композиції "Якомога повільніше" американського композитора Джона Кейджа вперше за два роки почала грати нова нота, пише Euronews Culture.

Експериментальний композитор Джон Кейдж написав твір для фортепіано у 1985 році, а перед своєю смертю в 1992 році адаптував його для органа.

Кейдж ніколи не зазначав, протягом якого часу має тривати виконання його композиції. На партитурі автор залишив лише абревіатуру ASLSP, що вказує на те, що твір потрібно грати "якомога повільніше і мʼякше".

Фото: ASALP
Фото: ASALP

Більшість виконань цього твору тривали від 20 до 70 хвилин, проте у 2001 році органна фундація в Гальберштадті, Німеччина, на знак вшанування бажання Кейджа вирішила, що твір триватиме 639 років. Це число є історично важливим для містечка — воно означає кількість років, що минуло від побудови першого у світі 12-тонального готичного органа в Гальберштадті (1361) до нового тисячоліття.

Композиція почалася з паузи, тобто 17 місяців була тиша, а перші ноти пролунали у 2003 році. Станом на сьогодні з твору, який розписаний на восьми сторінках, зіграно лише кілька нот. Наступна зміна акорду відбудеться 5 серпня 2026 року.

Оскільки не існує людини, яка змогла б грати композицію понад 500 років, команда, що працює над проєктом, вирішила використати мішечки з піском, щоб підтримувати звук.

Фото: Вікіпедія
Фото: Вікіпедія

Джон Кейдж — американський композитор. Його вважають винахідником препарованого фортепіано, між струнами та поверх молоточків якого ставлять різні дрібні предмети (наприклад монети, цвяхи), внаслідок чого відбувається зміна звучання, яке нагадує перкусійні інструменти.

Він був відомий тим, що розширював межі свого мистецтва далеко, попри зручність глядачів. Його найвідоміший твір називається "4'33" — музиканти мовчки сиділи за своїм інструментом й нічого не грали протягом 4 хвилин і 33 секунд.

Деякі глядачі були збентежені й обурені, коли розуміли, що заплатили за те, щоб дивитися, як музиканти не грають. Однак для Кейджа це втілювало його дзенський світогляд, змушуючи аудиторію бути більш присутніми та справді взаємодіяти зі звуками навколо. Твір виходив щоразу інший, залежно від місця, аудиторії, середовища.