Чому я не можу знайти кохання і до чого тут батьки, колишні та масова культура
Зареєструвався у Tinder, ходжу на побачення, щодня виходжу на каву в місто, а на вихідних ніколи не сиджу вдома. Але так і не знайшов кохання. Можливо, зі мною щось не те чи я зустрічаю не тих або взагалі не варто шукати кохання, бо воно мене саме знайде?
LIGA.Life поставила ці запитання сімейній психологині та аналітично орієнтованій психотерапевтці Анні Вершебенюк. Експертка також розповіла про те, що та хто впливає на наш вибір пари.
Чому я не можу знайти пару
"У психології є поняття, яке має назву потенціал надмірного бажання. Тобто людина має сильне бажання, але попри старання, воно не здійснюється. Психологи часто розбирають питання пошуку партнера. Чому саме це настільки важливо? Скільки енергії та уваги витрачає людина? Зазвичай за цим криється набагато більше, ніж просто пошук кохання", – пояснює психологиня.
Наприклад:
тиск з боку суспільства, батьків, родичів: "Вже вік для сім’ї", "В Інни є чоловік, а в тебе що?", "Тобі би діточок";
потреба бути з кимось у стосунках або страх самотності;
тривога через відповідальність вибору партнера, з яким плануєш пов'язати життя.
"У наших предків такої відповідальності не було. Тому що за традицією батьки обирали партнера. Але зараз інститут сім’ї та партнерства змінився. Він вже не існує для виживання, об’єднання капіталів, влади та впливу. Зараз він сфокусований на коханні, щасті та пошуку людини, яка буде для нас спорідненою душею. Через цю відповідальність вибору виникає тривога: "Чи знайду я таку людину?", – стверджує експертка.
Тобто бажання – поверхневий шар глибших проблем. Воно не може здійснитися, поки на шляху стоїть перепона у вигляді нерозв’язаних питань чи тиск суспільства, якому ви не можете протистояти.
Як ми обираємо партнерів
Існує три основні рівні:
Біологічний. Коли ви бачите потенційного партнера, ваш мозок одразу помічає, наскільки привабливий він/вона для вас. Чи зможете ви вступити з ним/нею в стосунки? Тобто у головному мозку кожної людини є набір маркерів привабливості. Це еволюційній і давній механізм, стверджує експертка.
Соціокультурний. Це певні атрибути добробуту, професія та статус потенційного партнера. Тобто образ людини чи стосунків, які формує соціум.
Особистісний досвід. Базою є дитячо-батьківські стосунки. Саме вони лягають в основу вибору партнера.
Також деякі люди мають раціональний підхід.
"Вважається, що міцна пара, – та, що має хороший секс, емоційну прив’язаність (вміння дружити, емпатія) та зручність у побуті. Проте, якщо люди слабкої сексуальної конституції, але їм комфортно в побуті, мають емоційну прив’язку та інші причини бути разом, то чому би ні? Головне, аби обом було добре", – пояснює Анна.
Але якщо стосунки базуються лише на сексуальності, грошах та комфорті, то зростає ймовірність розриву. Адже з віком сексуальність відходить на другий план, а емоційна складова виходить на перший. Людям хочеться ніжності, турботи та уваги.
Вплив батьків на майбутній вибір партнера
Існує декілька аспектів:
Батьки – прототипи майбутніх партнерів
"Дівчата обирають чоловіка, схожого на тата, а хлопці – жінку, схожу на маму", – знайоме з дитинства твердження. Але чи це правда? Частково.
Наприклад, дівчина може обрати чоловіка, схожого не на батька, а прообраз іншої близької людини, яка мала найбільший вплив на неї.
"Психоаналітик Генрі Дікс стверджував, що під час знайомства ми формуємо певні здогадки та фантазії про нову людину. Проте врешті обираємо не фантазію, а людину, з якою можемо розіграти первинні стосунки, які були з батьками", – пояснює Анна.
Проте первинні стосунки – це не лише про хороше. Це також дефіцити та конфлікти з дорослим, які мали вплив на дитину.
Наприклад, якщо у дитини був досвід болю, приниження, знецінення, нехтування, провини або страху втрати, у дорослому віці вона несвідомо прагне повторити цей конфлікт. Адже партнер, який несвідомо асоціюється з батьківською фігурою, може допомогти розв’язати його.
"У перші 5-6 років життя закладається образ партнера та тип стосунків, до якого дитина прагнутиме в майбутньому. Наприклад, якщо вона спостерігала за позитивними почуттями мами та тата, то несвідомо будуватиме подібне. Проте якщо дитина була завжди в стресі через конфлікти батьків та їхню зневагу один до одного, то будуватиме протилежні стосунки, але все одно спиратиметься на приклад батьків", – пояснює психологиня.
Теорія прив’язаності
Сьогодні дуже популярною у психології є теорія прив'язаності. Її основа – за перші 2 роки життя дитини складається певний тип прив’язаності до батьків, який вона програватиме у стосунках з партнером.
Зазвичай першим представником зовнішнього світу для дитини є мама. Якщо вона завжди відгукувалась на потреби дитини та була поруч, то сформувалась надійна прив'язаність.
"Потім ці діти будуть хорошими партнерами. Вони з дитинства вміють розуміти та підтримувати, а також мають емоційну стабільність", – пояснює Анна.
На противагу, якщо мама в депресії, поганих стосунках з батьком, емоційно недоступна, то дитина відчуває байдужість до себе. Наслідки – потреба в любові внутрішньо пригнічується та формується поганий контакт зі своїми емоціями. Це називається уникаюча (небезпечна) прив’язаність.
Вони не йдуть в глибину, бояться близькості та мають постійний страх, що їх покинуть, відштовхнуть та змусять відчувати себе непотрібними. Тому розривають стосунки першими.
"У застосунках для знайомств більше людей з уникаючою прив’язаністю. Тому що таких людей без пар статистично більше. Люди з надійною прив’язаністю швидко формують глибокі стосунки", – стверджує психологиня.
Вплив батьків на самооцінку
Самооцінка закладається батьками в перші роки життя дитини. Хороший сценарій – батьки пишаються дитиною та люблять її, попри досягнення. Так формується ядро "я – хороший".
Проте якщо батьки принижують дитину, багато критикують, постійно незадоволені нею, то це ядро деформується – "я не вартий кохання", "мене немає за що любити".
"У дорослому віці вона несвідомо шукатиме партнера, який її принижуватиме. Ба більше, вона поступово сама провокуватиме його/її на конфлікт, сподіваючись, що він нарешті розв’яжеться, і буде щасливий кінець", – пояснює Анна.
Якщо ви розумієте, що ваша самооцінка заважає знайти партнера, а ваше оточення думає про себе краще, ніж ви про себе, то слід переглянути свої переконання.
Запитайте себе:
Чи я дійсно погана людина?
Чи я дійсно не варта/ий надійного партнера/партнерки?
Чи дійсно у мене не виходить знайти кохання, тому що я некрасивий/нерозумний/не досяг належного успіху тощо?
"Далі – справа за вами. Ви можете самостійно передивитися установки, знайти літературу про відновлення самоповаги або зверніться до спеціаліста", – радить Анна.
Як боротися з упередженостями батьків та інших
"Вона тебе не варта, сину!", "Він не нашого соціального статусу, доню!" та ще безліч інших фраз, які ви могли чути від своїх батьків, родичів та друзів. Але як реагувати на них?
"Якщо у вас хороші стосунки з цими людьми і вони можуть дати цінну пораду, на яку варто звернути увагу, то можете подякувати або навіть дослухатися. Але останнє слово має бути за вами. Ви вже не дитина, аби сліпо слідувати настановам батьків чи оточення. Раджу більше слухати себе та мати сміливість і силу духу, щоби відстоювати свої інтереси", – наголошує Анна.
Ваша задача – пояснити своїм близьким, що ви поважаєте їхній досвід та погляд, але довіряєте собі. Окрім того, маєте право на власні помилки. Можливо, батьки чи друзі мають рацію щодо вашого партнера, але ви маєте переконатися в цьому самотужки. Навіть якщо для цього потрібно буде помилитися.
Вплив масової культури на пошук кохання
По-перше, масова культура диктує стандарти краси. Вони змінюються з часом та поколіннями, але все одно мають вплив на соціокультурний рівень вибору партнера.
По-друге, діти, які росли без батьків протилежної статі та не мали прототипу майбутнього партнера, можуть збирати цей образ з фільмів, серіалів, героїв улюблених книжок та ідеальних пар блогерів.
"Наприклад, якщо дівчинка не бачить, як мама взаємодіє з татовими недоліками, тому що тата немає, то вона формує нереальний ідеалізований образ. Тож у майбутньому вимоги до партнера будуть завищеними. Результат – сильне розчарування через недосягнення ідеалізованого образу та неможливість пробачити своєму партнеру його недоліки", – пояснює психологиня.
Образи масової культури – це більше про фантазії, які зазвичай ідеалізовані. А реальність передбачає вміння приймати та прощати недоліки іншого.
Як зрозуміти, що ви готові до нових стосунків
Розрив стосунків, які були важливими для вас, формують внутрішню діру. Вам погано, ви страждаєте. Здоровий спосіб пережити розрив – відновитися, повернути собі енергію та заповнити цю діру.
"Але це не означає, що інший партнер здатен вас вилікувати. Шукати кохання лише з такою метою – хибна стратегія. Адже рано чи пізно людина відчує, що її використовують. Зріле кохання – це не тільки брати, але й віддавати", – наголошує психотерапевтка.
Зазвичай це ресурсні активності: навчання, спорт, малювання, прогулянки в парку, плавання – те, що приносить вам задоволення.
"Поверніть собі себе. Навчіться жити самостійно, зрозумійте, що в стосунках добре, але самотність – це не страшно. Ви – повноцінна людина, якій необов’язково мати партнера. Так внутрішня дірка поступово заповниться, а з часом ви будете готові до нових стосунків", – радить Анна.
Ознаки готовності до стосунків:
хочеться віддавати;
ви щаслива людина і без партнера;
не страждаєте від відсутності пари;
маєте здорову самооцінку;
можете керувати власним життям;
розвиваєтесь;
стосунки для вас – це про мати рідну людину поруч, а не мати будь-кого, бо "я не впораюся і не виживу, тому що боюся самотності".
Шукати кохання – це погана ідея?
Ні. Якщо ви готові до нових стосунків, то створюйте умови для їхнього виникнення.
"Спілкуйтесь та знайомтесь з новими людьми, реєструйтесь у застосунках для знайомств, відвідуйте заходи, де можуть бути люди з подібними інтересами та цінностями, – радить психотерапевтка. – Головне – не робіть з цього ідею-фікс".