"Донбас скоро повернеться". Художник Сергій Захаров про полон, опір і відновлення Донецька

Повномасштабна війна вкотре нагадала, що творчість – це зброя, яка здатна морально знесилювати ворога, розповідати світу про трагічні події та бути інструментом для допомоги війську. Адже сьогодні українські митці продають свої твори, конвертуючи їх у донати.

Художник та герой проєкту "100 вчинків відповідальних громадян" Центру демократії та верховенства права Сергій Захаров один із них. Свою творчу зброю проти російського ворога вперше застосував у 2014 році в Донецьку. Пройшовши полон та переїзд, він і досі зображує у своїх роботах те, що нині переживає кожен українець.

У 2022 році принт художника "Повітряна тривога" з’явився на позафестивальній програмі Венеційського бієнале. У інтерв’ю LIGA.Life Сергій розповів свою історію опору окупантам, про графічний роман "Діра", де описав досвід полону, та повернення на Донбас після деокупації.

Чинити опір, попри страх

"Я народився художником, але по життю займався більш прикладними речами, щоб заробити грошей. Наприклад, дизайном інтер’єру та меблів", – розповідає про себе Сергій. 

Однак у 2014 році, коли в Донецьк прийшли окупанти, його єдиною зброєю виявилась – творчість: "Все, що міг з її допомогою, робив". Так у Сергія виникла ідея зібрати друзів і розміщувати на вулицях міста глузливі зображення бойовиків ДНР. Майже всі відмовились.

Погодився лише знайомий, який мав професійну камеру. Він допомагав фільмувати стритарт та публікувати у соцмережах, щоб це могли побачити якомога більше людей. Так виникла Myrzilka Art Group, яка чинила опір окупантам у творчий спосіб.

Зображення Гіркіна-Стрєлкова з дулом пістолета біля скроні та написом "Just do it", весілля бойовика Мотороли, де жінка набагато вища за нього, військові в образі Шарикова з прапором "Новоросії" та інші подібні зображення почали з’являтися на центральних вулицях окупованого Донецька. 

Свої малюнки Сергій не називає карикатурними: "Це зображення, які передають реальну суть цих людей. Я не викривлював, а підкреслював риси персонажів. Наприклад, ті самі Шарикови дійсно бігали вулицями, але з реальними автоматами".

Малювати на стінах було небезпечно і технічно неможливо. Тож Сергій робив зображення на фанері, а потім швидко розміщував на вулицях. Локації обирав під час прогулянки. Розглядав варіанти, де немає камер і легко можна підійти, розмістити, сфотографувати і піти.

Загалом встиг оприлюднити 8 робіт. Першого разу планував розмістити одразу чотири. Однак після двох зображень до них під’їхав патруль. Сергій каже, що їм дуже пощастило, тому що вони перевірили лише документи. Багажник, де лежало ще 2 роботи так і не відкрили.

"Це був урок. Згодом вирішили робити перерву між розміщенням – декілька днів чи тижнів", – пригадує Сергій.

Попри те, що Донецьк у той час справляв враження спустошеного міста, жителі все ж вподобали творчість художника. Після розміщення він завжди робив обхід, щоб подивитися на реакцію людей. Агресії не було. Навпаки – підходили, сміялись, робили селфі. Це було приємно, каже Сергій.

Поступово творчість почала поширюватись у соцмережах, де була офіційна сторінка Myrzilka Art Group. В інформації залишили електронну пошту, куди часто писали журналісти для отримання коментарів. Одне таке запрошення на інтерв’ю закінчилось затриманням та полоном Сергія. 

Місто перетворилось на діру

"Тоді ще була ілюзія, що є хороші росіяни. Тож коли мене на інтерв’ю запросив російський журналіст телеканалу "Дождь", погодився. Він був у Донецьку, тому мали зустрітися. Моя помилка – спілкування з особистого телефону. Аналізуючи ситуацію, є два варіанти, чому за мною прийшли наступного дня: або його телефон прослуховували, або він здав", – розповідає художник.

Загалом він провів у полоні 1,5 місяця. Життя у катівні з імітаціями розстрілу та тортурами Сергій описав у графічному романі "Діра". В основу лягла його особиста історія, але також є згадки про досвід інших полонених.

"Цей роман – набагато більше, ніж історія про полон. Я описав все, що бачив на власні очі: як моє місто перетворюється на діру. Це була доволі гібридна окупація. Що казати – багато моїх друзів та земляків перейшли на сторону Росії. А я просто не розумів, як так можна! Це наша країна, для чого тут прапори сусідньої держави? Що вони тут роблять?".

Після звільнення Сергій вже мав ідею графічного роману та робив перші малюнки. Однак страх рідних його зупинив. Робити це в Донецьку було небезпечно.

"Діра" була для мене реабілітацією та найкращою терапією. Пишучи, позбавлявся своїх страхів. Але це не єдина мета. Графічний роман – документалізація того, що бачив на власні очі. В те місце не можуть потрапити фотограф чи відеооператор. Словами можна описати, але кожен уявляє це по-своєму. А я даю реальну картинку", – пояснює Сергій.

Перша версія роману вийшла у видавництві "Люта справа" у 2016 році. Однак художник називає це не графічним романом, а текстом із картинками. Тому згодом, ознайомившись із коміксами, вирішив перемалювати та доповнити роботу.

Нова версія "Діри" вийшла за бюджетний кошт за сприяння Міністерства інформаційної політики у 2018 році. Нині роботу переклали на 8 іноземних мов. 

Сергій також планував створити третю версію роману. Поставив собі нову задачу – зробити історію більш повноцінною, наповненою та з цікавими речами, які не зміг намалювати. Але так і не взявся за роботу. Зізнається, що це вже неактуально. Подібних історій нині дуже багато.

Арттерапія та мер Маріуполя

З кінця 2014 року до сьогодні Сергій мешкає у Києві. Згадуючи той час, каже, що переїхав у місто, яке живе своїм нормальним життям. Війна у 2014 році у столиці значно менше відчувалась, але розпачу не було.

"9 років тому, як багато українців нині, думав, що переїжджаю ненадовго – тиждень, місяць, але не роки. Тоді це не вкладалось у голову: "Як це може бути? Невже це надовго?" – розмірковує Сергій.

У Києві прикладні професії відійшли на другий план. Сергій займався творчістю, малював та співпрацював із Донецьким фондом мистецтв IZOLYATSIA та Платформою культурних ініціатив у Києві.

"У мене була передвиборча програма, люди за мене голосували. Все відбувалось по-справжньому. Однак я радий, що не переміг. Останні президентські вибори показали, як це, коли в політику приходить людина з іншої сфери. По суті, це і була наша мета у 2015-му", – розповідає Сергій.

На питання, чому саме Маріуполь, відповідає: "Це місто найближче територіально та за духом до Донецька. Він був символом того, як звільнене від наволочі місто може розквітати та розвиватися. Донецьк та Маріуполь були тоді полярними точками".

До 24 лютого 2022 року, окрім власної творчості, разом із мистецькою ініціативою "МІТЄЦ" Сергій проводив арттерапію для учасників АТО та полонених. 

"Можна скептично ставитись до творчості, як методу реабілітації, але вона допомагає та дає позитивний ефект. Зі сторони помічаю, як беручи в таких заходах участь, дорослі перетворювались на дітей".

Дежавю

Новини про можливе повномасштабне вторгнення почали з’являтися у листопаді 2021 року. За словами художника, особисто в нього не було впевненості, що це відбудеться: "Було враження, що це божевільний крок".

Ранок 24 лютого Сергій зустрів вдома, у Києві. Каже, що звуки вибухів спровокували дежавю та шок.

"Перша реакція – готовий боротися з ворогом. Зайшовши у майстерню, мені здалось, що це все настільки неважливо і без сенсу. Потрібно було займатись єдиним мистецтвом – вбивати ворога. Тому пішов у військкомат, де мене розвернули і відправили в ТрО. Там була величезна черга, свого часу так і не дочекався", – пригадує художник.

Декілька перших днів Великої війни переживав творчий колапс. Зізнається, що не розумів потреби в цьому. Однак згодом повернувся до мистецтва. Малював те, що оточує українців, – війну. Принт однієї з таких картин "Повітряна тривога" презентували на Венеційському бієнале у 2022 році. На полотні зображений дитячий майданчик, а на тлі – вибухи.

Невдовзі галерея "Дукат" із Фондом Сергія Притули продали цю картину на благодійному аукціоні за $2000. Гроші пішли на потреби армії.

"Дуже радий, що можу намалювати картину, яка перетвориться на захист або зброю для знищення ворога", – каже художник.

Понад рік повномасштабної війни він живе та працює в Києві. Однак без особистої трагедії не обійшлось. У 2021 році йому вдалось перевезти сина з Донецька в Маріуполь, де той вступив у філіал Київської художньої академії. Згадує, що син насолоджувався свободою у новому місті, адже в Донецьку з 2014 року жив за комендантською годиною, а в Маріуполі її не було.

"А потім знову прийшла Росія і ще більш жахлива війна. Понад місяць не мав зв’язку з сином. Не знав, що з ним та де він. Коли врешті-решт додзвонився, сказав йти пішки в сторону Бердянська. Так і доїхав до Києва, де нині мешкає".

Після возз'єднання батько намалював портрет сина. 

Український Донбас

"Ми виїжджали з думкою 1-2 місяці. Потім рік. Вже 9 років. Ти розумієш, що це вже надовго і неясно, коли закінчиться. Однак після початку повномасштабної війни є впевненість, що зовсім скоро Донбас повернеться", – розмірковує Сергій.

На запитання, що мріє зробити після перемоги, каже: "Буду займатися тим, чим і займався. Мрію працювати та малювати. А ще – робити новий український Донецьк. Раніше думав, що не зможу повернутися і жити в Донецьку, але зараз змінив думку. Вважаю, що місцеві мають очистити та відновити місто, щоб там було нове життя".