Не тільки вишиванка. Як бренди прикрас розвивають українську ідентичність

Після початку повномасштабного вторгнення зʼявився попит на українське. Синьо-жовті кольори, тризуб, вишивка – стали трендом. Українські бренди почали створювати окремі патріотичні лінійки, наприклад, RUSLAN BAGINSKIY випустив бейсболки з вишитим прапором, The Coat by Katya Silchenko – кросівки із синьо-жовтими вставками, THE KODE – сумку "SUPPORT UKRAINE" у кольорах прапора тощо.

Однак одяг, взуття та головні убори – не єдиний спосіб мати в гардеробі українську символіку. Насправді цю роль можуть виконувати й прикраси: сережки, намиста, підвіски тощо. LIGA.Life розпитала українські бренди "Цвіте терен" та "ВидимоНевидимо" про їх спосіб підкреслити українську ідентичність за допомогою аксесуарів. 

ВидимоНевидимо: просвітництво через прикраси

"У квітні 2022 року люди активно почали нам писати та цікавитись прикрасами. Прийшло розуміння, що національна ідентичність проявляється не тільки у вишитих сорочках, кухні чи мові, але й прикрасах. Це найпростіший та найвишуканіший маркер, яким можна заявити про свою позицію", – стверджує засновник бренду Андрій Паславський.

Однак історія "ВидимоНевидимо" почалась задовго до трагічних подій 24 лютого. У 2014 році Андрій разом із колегами-фолькористками заснували музичний колектив. Однак зіштовхнулись із браком національних костюмів, особливо аксесуарів. Спочатку сам почав реконструювати українські прикраси, потім удвох із колегою з гурту, а зі складнішими завданнями звернувся до батька.

"Він за освітою медик, багато років працював масажистом, потім у комп'ютерній томографії. Але з дитинства пам’ятаю його на всі руки майстром. Після нашої розмови він почав експериментувати над деякими елементами для народних намист, які на той час ніхто не робив", – додає Андрій.

Першими виробами засновник поділився з друзями у Facebook. Саме в той час його одногрупниця Марія Квітка була задіяна в проєкті "Витоки" на Ukrainian Fashion Week. Так перші намиста, які ще не мали бренду, потрапили одразу на подіум, а ідея відродження питомо українських прикрас – в серця користувачів соцмереж.

Андрій помітив неабиякий інтерес та запит на подібні аксесуари. Каже, ігнорувати таке було неможливо, бо люди нарешті почали хотіти українського. З часом справа набула рис повноцінного бренду – майстерні золотарства "ВидимоНевидимо".

Народне переосмислення прикрас

На незвичайну назву надихнула казка, яку Андрій любив у дитинстві: "По-перше, це відгук того, що любиш змалечку. По-друге, прикраса, хоч щось і видиме, але має і невидиму складову – цінності та смисли, які в собі несе. Наприклад, родинну памʼять".

Так бренд не лише створює прикраси за етнографічними музейними зразками, але й відроджує сімейні реліквії українців. Наприклад, на одній із виставок до Андрія звернулась літня пані з бажанням відновити одну втрачену сережку її бабусі. Хотіла їх передати в спадок своїй онучці. 

Результат дуже сподобався шанувальникам бренду, тож Андрій узгодив із замовницею, чи не проти вона того, щоб надалі створювати сережки за цим же ескізом. Так завдяки одній українській родині відновився повноцінний автентичний зразок культурної спадщини для цілої країни. І подібних історій чимало, каже засновник.

Наприклад, в асортименті був великий восьмипроменевий нагрудний хрест, знаний під народною назвою як "рясний". Замовники попросили виготовити такий самий, але у зменшеному розмірі, для хрестин.

Власник бренду пояснив, що це не зовсім православний символ, але священник не заперечував. Тож так виріб отримав новий вигляд, який навіть більше полюбився іншим замовникам і став самостійною прикрасою.

"У нас прикраси природно еволюціонують на замовлення українців. Тобто не автор втручається і змінює їх, як це часто сьогодні відбувається, а все як і раніше – виникає в синергії золотарів і простого люду", – стверджує засновник бренду.

Натомість були й випадки, коли сам Андрій переосмислював вироби. Наприклад, у дукачах завжди є місце монетам-медальйонам. Тривалий час це були імперські рублі. Тож разом із батьками довго шукали альтернативи. Довгий час заміняли монетами іншого походження.

Так, за допомогою ще двох митців – Дмитра Кришовського та Тетяни Чорної – місце двоголового орла в українських дукачах витіснило Дерево Життя з народних весільних рушників.   

Єдине, на що не погоджується бренд – перероблення старих прикрас у кардинально інші. Передусім це розрізання старих коралових намист, щоб зробити з них щось нове. Можлива лише заміна елементів, які тліють, старих ниток або ж повторний збір у разі пошкодження. Тобто реставрація.

Однак у такому випадку майстри стараються навіть не змінювати порядок намистин. Воно має виглядати так, яким дійшло до нас крізь двадцяте століття. 

"Це катастрофа, яка стає популярною. Старовинні намиста – свідки історії та унікальні культурні артефакти, яких збереглись одиниці. І це не сировина для переробки на "модні" аксесуари, що називають "другим життям". Друге життя – це створення нового, а не нищення старого", – наголошує Андрій.

Над створенням прикрас працює ціла родина Паславських: Андрій досліджує дукачі, сережки та намиста і їх історію, розвиває бренд та створює контент для соцмереж, його мама Надія – створює намиста, а батько – виготовляє прикраси та різні деталі з металу. За потреби залучають й інших майстрів, щоб пришвидшити процес виробництва. Адже на створення одного дукача може піти мінімум 3-5 днів.

Люди хочуть дізнаватись про свою культуру

Після 24 лютого попит на прикраси бренду помітно зріс: "Щодня пише в середньому 5-10 людей. Їм дуже цікаво замовити річ, яка буде демонструвати їхнє коріння. Я проводжу маленьке наукове дослідження, потім розповідаю, які прикраси притаманні їхньому регіону. Але це хороша справа, коли люди хочуть дізнатися свою культуру, а ти їм можеш це пояснити. Так через майстерню відбувається просвітницька робота".

Велика війна вплинула й на зміну цільової авдиторії. Якщо раніше це були люди з середовища фольклористики чи етнографії, то нині – найрізноманітніші і, найчастіше, молоді люди з різних регіонів України та закордоння. 

"Раніше традиційна культура була відірваною від більшості людей. Вони не розуміли, у якій формі проявляти свою культурну й національну ідентичність, щоб це виглядало коректно, вишукано і гідно, а не трагікомічно, як це десятиліттями подавалось у медіа та на сцені. Тому надважливо вивчати, розуміти і повертати в побут саме те, що мали наші предки. Саме в оточенні традицій, вбрання, мови, їжі та музики попередніх поколінь вчимося бути собою, цінувати та поважати свою історію, рідну землю та один одного", – підсумовує Андрій.

Цвіте терен: втілення українських спогадів дитинства

Білі пташки, баранці, що зійшли з текстів маминої колискової, дзвоники, які росли в бабусиному саду, та обрядові маски, як символи Маланки – це елементи колекцій прикрас бренду "Цвіте терен".

Однак його засновниця та креативна директорка Ольга Остапенко не називає це інтерпретацією українських символів: "Ми використовуємо традиційні для України матеріали (порцеляну, кераміку) і надаємо їм сучасних форм за допомогою технологій та ідей. А вже наші клієнти наповнюють їх власними сенсами, перетворюючи на українські символи".

Так, за відгуками замовників, одні асоціюють бренд із символом свободи, а ті, хто виїхав за кордон – із домом. Наприклад, прикраси з колекції "П О Л И С К" – втілення квітів, які ростуть на українських полях та в садках: маки, дзвоники та ромашки. Для самої ж Ольги це не просто рослини, а дитячий спогад про канікули у бабусі.

"Минулого року помітила зображення дзвоників на домашній скатертині. Одразу ж згадала село та вирішила зробити прикраси з намистинами зі спогадів", – додає вона.

Саме бабуся та її сестри стали натхненницями назви бренду. Адже збираючись у родинному колі, вони завжди співали. В репертуарі була й пісня "Цвіте терен", яка подобалась дівчинці найбільше. Тому коли у 2021 році зʼявилась ідея створити власний бренд, назва зʼявилась за покликом серця та спогадів із дитинства.

Мирні пташки за 2 дні до війни

Справжньою візитівкою бренду стали керамічні пташки. Вперше вони зʼявились ще влітку 2021 року. Це були маленькі фабричні намистинки, які Ольга вплітала у каблучки. 

"Їх дуже полюбили люди, а я мала сильне бажання виготовляти прикраси з намистинами власного дизайну. Тому звернулася до майстрині з ідеєю щодо створення своїх керамічних пташок", – пригадує Ольга.

Зробила з ними прикраси, виставила пост, де під тиском останніх новин написала: "Зараз ми відчуваємо неспокій, страх, тривожність, злість. Проте все, що я зараз можу – це творити. І вірити". 

Вироби розкупили за годину. Тож Ольга замовила у майстрині з Харкова нові намистини та кільця. Але вони так і не встигли втілитись у реальність, бо за 2 дні почалась повномасштабна війна.

Робота відновилась у квітні 2022 року з пошуку нової майстерні. Спочатку в студії працювало троє людей, нині у створення прикрас залучено 13 працівників. Також паралельно будується нове велике виробництво. 

Збільшення команди диктував попит, який зріс після 24 лютого. Засновниця припускає, що це повʼязано з переосмисленням цінностей українців. Адже нині їм важливо купувати та підтримувати українські бренди, які втілюють національну ідентичність.

Від колискових до "Памфіра"

Пташки – не єдиний образ, який Ольга втілює у прикрасах. Колекція "Л Ю Л І" зібрала персонажів колискових: баранців, коників-гойдалок, півників тощо.

"Колискові вважалися оберегом для дитини від злих духів та своєрідним поясненням того, як влаштований світ. У них є добро, любов до сім’ї та традицій, застереження від зла та прості слова й образи, які наповнювали світогляд дитини", – ділиться Ольга.

А колекція "П А М Ф І Р" – колаборація з командою однойменної української кінострічки. Щоб втілити маски Маланки у мініатюрні прикраси, "Цвіте терен" радились із продюсерами, досліджували свято Маланки з різних джерел та відвідували виставку в Українському Домі, щоб роздивитися костюми наживо.

"Сильно надихнулась і була вражена історією та подіями, які розгорталися у фільмі. Згодом самостійно переглядала документальні відео та статті про святкування Маланки. Результат – синергія між двома творчими групами, що перетворилась на колекцію, якою дуже пишаємось", – розповідає Ольга. 

Обрядові маски вподобали й клієнти. Так одного дня до шоуруму зайшов екскурсовод із Національного музею народної архітектури та побуту. Він проводив екскурсії у хаті Памфіра. У розмові поділився своєю історією і додав, що обожнює прикраси і дуже хотів би доповнити свій образ однією з них. Так отримав у подарунок бажану підвіску. 

Ця історія підтверджує, що попри всі стереотипні та застарілі погляди, для прикрас та символів, які втілені в них, немає ні статі, ні віку. Адже й колискові, й обрядові маски, й бабусині квіти – знайомі кожному українцю з дитинства та дають поле для власної інтерпретації та спогадів.