"Попри заборони люди ловлять та їдять рибу". Які загрози чекають на підтоплені області

Вибух на Каховській ГЕС та його наслідки шокували країну: затоплені вулиці і будинки, евакуація людей і тварин. Здавалося, це кадри з якогось фантастичного фільму про катастрофи. Та минув час, і  катастрофа на ГЕС відійшла в новинах на другий план. Та насправді деякі наслідки можуть проявитися значно пізніше, за кілька місяців. Наприклад, інфекційні хвороби. 

"Інфекціоністів, які попереджають про таку небезпеку, називають панікерами, – каже лікарка Світлана Федорова. – Але ми не панікери. Просто ми реально бачимо можливі варіанти розвитку ситуації. Це так само, як пожежна інспекція перевіряє проводку та сигналізацію, щоб на випадок пожежі все було готово для її приборкання".

^{Світлана Федорова, лікарка та депутатка обласної ради Миколаєва}

Наслідки підриву ГЕС

Зараз пані Світлана – практикуючий лікар у Миколаєві і депутатка обласної ради, а раніше вона керувала інфекційною лікарнею області. Як волонтер фонду "Альянс громадського здоров′я" вона постійно їздить на деокуповані території та в зону бойових дій. Буває і на підтоплених територіях Херсонщини та Миколаївщини, тож бачить реальну ситуацію в цих місцях. Прийом пацієнтів часто веде не в білому халаті, а в броніку та касці. Її особистий рекорд – 95 пацієнтів за день. Люди стоять у черзі до пані Світлани навіть під обстрілами, адже багато хто з них не бачив лікаря майже рік. Деякі дітки народилися в підвалах і жили тільки там, тож пані Світлана – перший у їхньому житті лікар. 

"Наслідки підриву ГЕС будуть відчутні за два-чотири місяці, не раніше, — каже Світлана Федорова. — Тому що у збудників інфекційних хвороб є інкубаційний період. Я дуже сподіваюся, що епідемії холери чи чогось іншого не буде, але не виключаю такої можливості. Втім, навіть за відсутності епідемії кількість випадків зараження може бути  значною, і до цього треба готуватися вже зараз".

Окрім власне збудника поширенню хвороб на підтоплених територіях можуть сприяти і певні обставини, вважає пані Світлана. 

У регіонах, які постраждали від вибуху на ГЕС, не вистачає питної води, тому люди п′ють будь-яку.

"Ми були в селі в Херсонській області, – розповідає Світлана. – Я почула якийсь дивний звук, схожий на гул, але не могла зрозуміти, що це.  Місцеві мешканці мені пояснили, що це кричать на все село корови, бо хочуть пити. Вода пішла і з колодязів, і з водойм. Коти та собаки повтікали, а ці нещасні  тварини залишилися. Різати їх люди не наважуються – раптом потім нічого буде їсти".

Небезпека усюди

Вода в річках забруднена, але попри заборони весь Миколаїв зараз ловить і їсть рибу, вона продається і на базарах.

"Люди лізуть у річку, і це жах.  У підтоплених селах дехто навіть не чув, що цього робити не можна", – каже пані Світлана. 

Велику небезпеку становлять гризуни: вони можуть жити у воді кілька днів поспіль навіть без їжі, а ті, хто міг їх з′їсти (коти), втекли або потонули.

"Гризуни є переносниками дуже небезпечних хвороб, наприклад лептоспірозу. Вони попливуть далі за Херсонську та Миколаївську область і понесуть з собою цю заразу, — попереджає лікарка. – Врахуйте, що зараз вода зійшла, люди вдягнули шльопанці і пішли розгрібати завали. А якщо вони десь подряпаються? Особливо діти, які граються в землі? Я вже мовчу про те, що у землі можуть бути  інфекції, що поширюються з розмитих захоронень тварин, – наприклад свиней з африканською чумою чи сибіркою".

Проблемою стали і комахи – їх стає все більше, оскільки птахів на уражених територіях стало менше – вони бояться вибухів, не можуть жити в нових умовах.

"Мошкара також переносить різні збудники хвороб, наприклад малярію, лихоманку західного Нилу, – каже експертка. – Якщо почнуться такі інфекційні хвороби, то є дуже мало спеціалістів, які ідентифікують їх. Бо у цих захворювань немає специфічної симптоматики: трішки піднялася температура, трішки збільшилися лімфовузли, горло дере".

Що треба робити

Як депутат і лікарка пані Світлана пише листи та запити до офіційних установ, питає, що зроблено,  пропонує, що варто було б зробити. І просить вже зараз почати якісь кроки, аби запобігти поширенню захворювань.

Ось яку шпаргалку склала пані Світлана, що необхідно було, на її думку, зробити ще на вчора:

– Аби не допустити поширення інфекційних хвороб, важливо постійно і дуже оперативно робити аналізи питної води та біологічного матеріалу в усіх підозрілих випадках. Для цього потрібно відкривати в усіх містах спеціалізовані епідеміологічні лабораторії.

"Жодного вірусу у питній воді наша Миколаївська і Херсонська область сьогодні не визначає, це робить тільки лабораторія в Одесі, — каже пані Світлана. – А все, що ми можемо визначити у звичайній лабораторії, це кишкова паличка. Ситуація погіршується й тим, що в Україні давно ліквідована вертикаль санепідемстанції". 

Важливо організувати системну санітарно-просвітницьку роботу серед населення Херсонської та Миколаївської областей. Людям потрібно знати, як знезаразити воду, якщо у них немає жодних медикаментів під рукою, та з якими ознаками захворювань потрібно негайно звертатися до лікаря, а не займатися самолікуванням.    

При цьому, усе це потрібно прописати не на сайтах офіційних установ та в соцмережах, а надрукувати на папері. Щоб кожен волонтер, який їде на підтоплені території, роздавав ці листівки людям.

"Нехай поставлять їх собі поруч з іконами, на видному місці, До цих людей не доходить інформація з інтернету, тому що там звʼязку немає. Та й телебачення є не кругом. Люди навіть про новини дізнаються від волонтерів", — пояснює лікарка.

Потрібно також прописати алгоритм надання допомоги хворим на інфекційні захворювання: куди звертатися, якщо виникли незрозумілі симптоми.

"За сьогоднішнім алгоритмом хворий має зателефонувати своєму сімейному лікарю, а той скаже йти до найближчої лікарні, бо в нього немає тестів. Коли людина приїде до лікарні, їй повідомлять, що аналізи на інфекційні захворювання роблять, наприклад, лише в Одесі. Це означає, що людина витратить чотири–пʼять годин на те, щоб здати аналізи чи отримати щеплення, а в цей час ще й контактуватиме з великою кількістю інших людей".

У кожній області чи районному центрі має бути визначена головна лікарня для надання допомоги в разі  спалаху епідемії інфекційної хвороби.

"Але це має бути не звичайна міська лікарня, як це є у Миколаївській області, а саме інфекційна, що має бокси та фахівців-інфекціоністів", — пояснює лікарка.

На думку пані Світлани, усіх, хто перебуває на підтоплених територіях, варто було б вакцинувати від гепатиту А та правця, особливо дітей. Також потрібні вакцини тифо-паратифозної групи, які неможливо зараз ніде знайти. 

Департаменти охорони здоров′я в усіх областях мають регулярно проводити тренінги для сімейних лікарів. Хоча б у режимі онлайн. Нагадувати основну симптоматику небезпечних хвороб, давати алгоритм дій.

"Деякі інфекційні хвороби не мають специфічної симптоматики, – каже Світлана Федорова. – Якщо вони почнуться, то дуже мало спеціалістів зрозуміють, що це".

Експертка додає, що до того, як почала їздити на деокуповані території та в сіру зону, не розуміла людей, що там живуть. Думала: чому вони не виїжджають і не вивозять дітей?.

"Тепер я свою думку змінила, тому що люди розповідають, як їм нелегко було збудувати нове життя в евакуації, як тягнуло додому, до рідних стін. Кожен день мого виїзду на звільнені території – це історія, яка складається з маленьких життєвих історій війни. Історій людей, які потребують допомоги". 

Найбільше Світлані Федоровій запам′яталися два пацієнти: десятирічна дівчинка з осколковим пораненням, яка мріяла стати президентом і повторювала  "Я не боюся, я не боюся!" І старенький 84-річний дідусь з пораненим під час обстрілів вухом, який за кілька хвилин прийому неквапно розповів про цілу епоху з життя – як після армії працював шофером на птахофабриці, як одружився, як фабрика потім розвалилася, як прийшла війна.

"Я дивлюся на його поранене вухо — чим його там обробити та перев'язати, і так мені стало жаль цього дідуся, – каже пані Світлана. – У дитини, навіть після поранення, ще все попереду, вона вірить, що казка настане. А старенький дивиться мені в очі, і вже нічого не очікує. І я відчуваю себе десь  посередині між ними. Я не можу сидіти і чекати, склавши руки, буде епідемія чи ні. Вірю, що все буде добре, але розумію, що для цього країні потрібно зробити багато нелегких кроків".

Оксана Онищенко для LIGA.Life