Зміст:
  1. Оксана Гаврилова, 34 роки
  2. Олександр Тоцький, 43 роки
  3. Валерія Фесюк, 25 років

Здається, мешканці українських міст (особливо кияни) поки не готові повністю відмовитись від парканів навколо житла. А сама тема недоліків закритого простору досі сприймається у соціумі неоднозначно. Після публікації матеріалу LIGA.Life про шкоду закритих ЖК для міста, багато користувачів соцмереж висловили протилежну точку зору – мовляв, паркан має більше переваг, аніж недоліків. Дехто з коментаторів не стримував емоцій і висловлював свою думку з неприхованою агресією до урбаністів, які популяризують безбар’єрність міста, та до медійників, які цю тему висвітлюють.

Цікаво про здоровий спосіб життя на YouTube-каналі LIGA Life

LIGA.Lifeзнайшла киян, які погодились аргументовано пояснити, чому вони обрали життя у закритих комплексах, та які переваги парканів бачать з власного досвіду. Далі – пряма мова героїв.

Оксана Гаврилова, 34 роки

Київ, житловий комплекс "Паркове місто"

Район: Подільський

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом

З сім’єю придбали квартиру у комплексі наприкінці 2018 року. Паркан був однією з причин, чому купували там житло. Перш за все, я думала про безпеку майбутніх дітей, зокрема, щоб моя дитина безпечно почувалась у дворі й не боялась наїзду авто. Адже вільного проїзду автівок на території нашого ЖК немає.

По-друге, йдеться про загальну безпеку – я не хотіла хвилюватись, що моя дитина зустріне на вулиці наркозалежних чи підозрілих осіб, або на малечу нападуть бездомні собаки, які теж можуть бути небезпечними. 

Також я думала про особисту безпеку. Повертаючись додому ввечері, я почуваюсь у безпеці саме завдяки паркану. До того ж на території ЖК є охорона. Тож шанси, що зі мною станеться щось лихе, набагато менші, аніж у відкритому комплексі. Тобто паркан викликає почуття безпеки, це першочергова його перевага. Навіть на початку війни, коли на вулицях було небезпечно і частково відбувались бойові дії, у комплексі ми почувалися захищеними.  

Мені подобається, що територія у нас чиста та доглянута: люди, які мешкають у комплексі, дбають про чистоту та озеленення комплексу. Бо, на жаль поза територією ЖК вулиці та громадські місця у значно гіршому стані. На мою думку, причина – у відповідальності. Незрозуміло, хто відповідає за стан громадських місць у Києві, у кого запитувати про їхні недоліки? У комплексі ж є відповідальні за це люди. Закрита територія = відповідальність. 

Люди, які мешкають по сусідству з ЖК, часто нарікають на паркан. Але поряд з нашим комплексом є парк "Гірка Крістера", який просто в жахливому стані, – там купи сміття, шприци та інші речі, які не називатиму. І тоді виникає запитання – а чи не перетвориться наш ЖК на чергову "Крістерову гірку", якщо його зробити відкритим?

За час, що я мешкаю у комплексі, жодного разу не зіштовхувалась з крадіжками чи нападами.

Охорона повністю контролює територію, без перепустки та дозволу до комплексу не заїдеш та не зайдеш. Тут люди 100% почуваються у більшій безпеці. Тож я категорично не згодна з урбаністами, що паркан не впливає на безпеку, – впливає та ще і як.

Знаю, про що кажу, бо маю з чим порівняти – я росла у звичайному багатоквартирному будинку, де час від часу грабували квартири. Мої батьки живуть у будинку з відкритою територією, і одного разу злодії намагались обікрасти їхню квартиру, але не встигли, тільки зламали двері. Грабували й сусідів. Консьєржа у будинку немає, лише домофон. Та і навряд чи консьєрж щось змінив би.

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом
Фото надане героїнею

Але грабежі – це лише частина проблеми. Ще гірше – безпритульні тварини. Я неодноразово була свідком, як дикі собаки нападали на людей, а одного разу зграя розірвала домашню собаку. Я люблю тварин, але неконтрольовані зграї диких собак небезпечні й для людей, і для інших тварин. 

Також я не згодна з тим, що закриті ЖК зумовлюють сегрегацію населення. Це радше проблема нашого соціуму – сегрегація присутня у сфері праці, сфері обслуговування тощо. Але ж там немає парканів. 

Як на мене, у Європі ситуація з парканами інша через іншу національну свідомість громадян, а також систему штрафів. Тобто люди відповідають за порушення. Коли у Києві припинять порушувати громадський порядок – не смітитимуть, не ламатимуть майданчики, або будуть за це покарані, тоді й у нас відкриті ЖК можна будувати. 

Олександр Тоцький, 43 роки

Київ, житловий комплекс "Комфорт-Таун"

Район: Дніпровський

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом

Я проінвестував у "Комфорт-Тауні" три квартири у першій черзі та переїхав до комплексу, щойно його добудували. Спершу ЖК був без паркану, хоча проєкт передбачав його, – просто забудовник не поспішав зводити огорожу через будівельні роботи, які тривали на інших чергах.

Але щойно ми почали жити у комплексі, то зіткнулись з тим, що на територію ЖК почали ходити мешканці сусідніх районів. І це були, так би мовити, люди своєрідного соціального статусу, які до третьої години ночі пили пиво на лавочках, галасували, псували нову інфраструктуру. Мешканцям це не подобалось, зокрема й мені. І тоді люди звернулись до забудовника, нагадали про огорожу, і першу чергу комплексу обнесли парканом. Після цього на території комплексу стало значно менше підозрілих осіб та "любителів пива".

Моє бачення – паркан доцільний та потрібний, особливо в таких комплексах як "Комфорт-Таун", які розташовані на периферії міста й оточені "специфічним" житлом.

Справа, передусім, в інфраструктурі. Тобто коли забудовник створює нову, дуже якісну й комфортну інфраструктуру, мешканцям не дуже хочеться, щоб цією інфраструктурою користувався хтось інший. Бо мешканці платять за цю інфраструктуру – і не 6 чи 8 грн, а набагато більше – 20 грн/кв. м. Тому логічно цю інфраструктуру відокремлювати.

Якщо мешканці поза парканом не можуть собі створити відповідні умови, то це їхні проблеми. Пофарбувати лавочки, встановити новий спортивний майданчик або гойдалку для дітей... у вашому будинку живе понад 200 сімей, скиньтесь і облаштуйте собі це. Ми ж у "Комфорт-Таун" робимо те саме, просто делегували це компанії, яка керує. Так, в ідеалі це має робити місто. Але, будьмо відвертими, з такими податками як у нас, місту це не завжди до снаги.

Мені у "Комфорт-Тауні" подобається, що ти живеш наче у приватному містечку: там є якісь правила і ці правила діють. Бо, на жаль, за межами комплексу багато правил не діє. У нас люди не звикли платити податки, дотримуватись правил дорожнього руху тощо.

У закритому ЖК правила діють, бо люди за це платять. Так, комусь вони неприємні, але вони діють. Щодо безпеки – на території комплексу є охорона, вона обходить територію, контролює її. 

Я мав досвід проживання у старих будинках з відкритою територією. За часів Радянського союзу це були одні проблеми, зараз – зовсім інші. Та найбільше мене непокоїли занедбані під'їзди та двори. Я мешкав у будинку поблизу "Житомирської" й не міг випускати дітей гуляти у двір, бо завжди хвилювався за них  прохідний двір, ходять усі кому не ліньки.

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом
Фото надане героєм

Я не згоден з жодним із недоліків парканів, перелічених у вашому матеріалі. Особливо щодо шкоди бізнесу. Не розумію, як паркан шкодить малому бізнесу. Якщо ви скажете про спонтанну купівлю чогось, то я вам скажу як підприємець: малий бізнес не працює від спонтанної покупки. 

Це не центр міста — це спальний район. У спальних районах заклади чи кав'ярні відвідують постійні клієнти. Той, хто там живе, — той і ходить в кав'ярню. Але навіть якщо хтось із міста хоче зайти у якийсь заклад, то просто може зробити заявку. Якщо ви, наприклад, хочете потрапити у барбершоп, зв'язуєтесь з ним, він робить заявку, і вас впустять.

Щодо сегрегації – це маніпуляція. Якщо буде пропозиція, то буде і попит. Хтось їздить на мерседесі, а хтось їздить на тролейбусі. Весь світ сегрегований.

У Європі така ж ситуація. Я наразі перебуваю у Варшаві у відрядженні (на момент запису інтерв'ю, — ред.) й мешкаю у ЖК, який закритий частково, – зовні без паркану, але має закриту територію всередині. Є й комплекси, які мають повністю закриту територію. І це Європа. Був також у Португалії – там багато закритих ЖК і ситуація схожа до Києва, тільки самі комплекси набагато менші. 

Щодо інших країн Європи, зокрема, скандинавський, де комплекси без парканів, – вважаю, що там соціум дійшов до такого рівня, бо почав розвиватись у 60-70-х роках. Там була і сегрегація, і низький рівень життя, і низькі податки. Я вважаю, що брати за приклад країни, які пройшли такий довгий шлях і тепер мають дуже високі податки, – недоречно. 

Валерія Фесюк, 25 років

Київ, житловий комплекс "Софія Резиденс"

Район: Софіївська Борщагівка

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом

Живемо з сім’єю у комплексі з травня 2022 року, квартиру орендуємо. Але у планах – жити тут далі, й, можливо, придбати житло. Найбільшою перевагою паркану для мене є безпека моєї семирічної доньки – я можу сміливо відпускати її на вулицю, погуляти з іншими дітьми, пограти на дитячому майданчику – і водночас не хвилюватись, що з нею щось станеться. 

Я знаю, що моя дитина не вискочить за м’ячем на проїжджу частину, не потрапить під авто, катаючись на самокаті, її не схопить якийсь педофіл чи людина з психічними розладами. 

На території ЖК маємо власну зелену зону, за якою доглядають, скошують траву, поливають дерева, обробляють відповідно до сезону – взимку завжди зчищають лід з доріжок і прибирають сніг. На території комплексу також є декілька штучних озер з рибками й черепашками, водоспади. 

Усе доглянуте – коли виходиш прогулятись, то не дихаєш вихлопними газами й не шукаєш найближчий парк, а просто ходиш навколо будинку.

Ще одна перевага паркану – сусіди, яких я знаю. Мені з дитиною не страшно вийти пізно ввечері, наприклад, адже поруч тільки мешканці цього ЖК, і я не переймаюсь за свою безпеку і безпеку дитини. 

На територію ЖК можуть пропустити, якщо попередиш охорону про гостей й повідомиш номер телефону чи автомобіля. Нещодавно створили чатбот в телеграмі, щоб зручніше передавати інформацію охороні про візитерів. Для авторизації треба вказати свій номер – це унеможливлює доступ сторонніх.

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом
Фото надане героїнею

Загалом концепція закритого житла в місті мені дуже імпонує, а мені є з чим порівняти. Раніше я мешкала у ЖК "Милославичі" – це комплекс з відкритою територією. Там працювала лише консьєржка, яка сиділа на вході. На жаль, вона не може запам’ятати усіх мешканців будинку, їй можна сказати просто якийсь номер квартири, і вона пропустить.

Були випадки крадіжок дитячих речей з під’їзду, а також з дитячих майданчиків, бо доступ на територію мав будь-хто. А оскільки камер там не було – грабіжників не знаходили. Тож я абсолютно не згодна з урбаністами, що паркани не впливають на безпеку, зокрема, щодо пограбування.

Щодо сегрегації населення – на мою думку, паркан жодним чином не розділяє нас. Ми не існуємо як кімнатні рослини за високим парканом – ми так само виїжджаємо прогулятись у парк, відвідуємо лікарні й поліклініки, їздимо в супермаркети. Паркан – це лише про комфорт і про безпеку.

Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом
Фото надане героїнею

Я згодна лише з тим, що паркан може перешкоджати розвитку комерції. Адже не всі охочі можуть потрапити до твоєї кав’ярні, якщо вона на території ЖК. З іншого боку, є постійні клієнти, які приходять до тебе щодня.

На території у нас багато кав’ярень і магазинів, вони користуються попитом серед мешканців. Не думаю, що комусь не вистачає клієнтів. Я і сама задумувалась над тим, щоб відкрити невеличкий бізнес в нашому ЖК. 

Мені складно щось сказати про досвід європейських країн і про те, чому, здебільшого, там парканів немає. Можливо, справа у відмінностях менталітету, а можливо, – це наша травма, ще з далеких 90-х. Якщо порівнювати зі Сполученими Штатами, то там паркан – це цілком нормально. У них в ЖК є власні басейни, зони для барбекю, пральні кімнати. Тож, можливо, ми рівняємось більше на США, ніж на Європу?