RU
Історії

Історії | Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом

10 хвилин
Запитали мешканців закритих ЖК, чому вони обирають життя за парканом - Фото
Олександр Тоцький з сім'єю. Фото надане героєм
17.06.2023, 13:00

Безпека дітей, відсутність диких собак та "любителів пива" – поспілкувались з мешканцями столиці, які бачать у парканах суцільні переваги

Здається, мешканці українських міст (особливо кияни) поки не готові повністю відмовитись від парканів навколо житла. А сама тема недоліків закритого простору досі сприймається у соціумі неоднозначно. Після публікації матеріалу LIGA.Life про шкоду закритих ЖК для міста, багато користувачів соцмереж висловили протилежну точку зору – мовляв, паркан має більше переваг, аніж недоліків. Дехто з коментаторів не стримував емоцій і висловлював свою думку з неприхованою агресією до урбаністів, які популяризують безбар’єрність міста, та до медійників, які цю тему висвітлюють.

LIGA.Life знайшла киян, які погодились аргументовано пояснити, чому вони обрали життя у закритих комплексах, та які переваги парканів бачать з власного досвіду. Далі – пряма мова героїв.

Оксана Гаврилова, 34 роки

Київ, житловий комплекс "Паркове місто"

Район: Подільський

З сім’єю придбали квартиру у комплексі наприкінці 2018 року. Паркан був однією з причин, чому купували там житло. Перш за все, я думала про безпеку майбутніх дітей, зокрема, щоб моя дитина безпечно почувалась у дворі й не боялась наїзду авто. Адже вільного проїзду автівок на території нашого ЖК немає.

По-друге, йдеться про загальну безпеку – я не хотіла хвилюватись, що моя дитина зустріне на вулиці наркозалежних чи підозрілих осіб, або на малечу нападуть бездомні собаки, які теж можуть бути небезпечними. 

Також я думала про особисту безпеку. Повертаючись додому ввечері, я почуваюсь у безпеці саме завдяки паркану. До того ж на території ЖК є охорона. Тож шанси, що зі мною станеться щось лихе, набагато менші, аніж у відкритому комплексі. Тобто паркан викликає почуття безпеки, це першочергова його перевага. Навіть на початку війни, коли на вулицях було небезпечно і частково відбувались бойові дії, у комплексі ми почувалися захищеними.  

Мені подобається, що територія у нас чиста та доглянута: люди, які мешкають у комплексі, дбають про чистоту та озеленення комплексу. Бо, на жаль поза територією ЖК вулиці та громадські місця у значно гіршому стані. На мою думку, причина – у відповідальності. Незрозуміло, хто відповідає за стан громадських місць у Києві, у кого запитувати про їхні недоліки? У комплексі ж є відповідальні за це люди. Закрита територія = відповідальність. 

Люди, які мешкають по сусідству з ЖК, часто нарікають на паркан. Але поряд з нашим комплексом є парк "Гірка Крістера", який просто в жахливому стані, – там купи сміття, шприци та інші речі, які не називатиму. І тоді виникає запитання – а чи не перетвориться наш ЖК на чергову "Крістерову гірку", якщо його зробити відкритим?

За час, що я мешкаю у комплексі, жодного разу не зіштовхувалась з крадіжками чи нападами.

Охорона повністю контролює територію, без перепустки та дозволу до комплексу не заїдеш та не зайдеш. Тут люди 100% почуваються у більшій безпеці. Тож я категорично не згодна з урбаністами, що паркан не впливає на безпеку, – впливає та ще і як.

Знаю, про що кажу, бо маю з чим порівняти – я росла у звичайному багатоквартирному будинку, де час від часу грабували квартири. Мої батьки живуть у будинку з відкритою територією, і одного разу злодії намагались обікрасти їхню квартиру, але не встигли, тільки зламали двері. Грабували й сусідів. Консьєржа у будинку немає, лише домофон. Та і навряд чи консьєрж щось змінив би.

Але грабежі – це лише частина проблеми. Ще гірше – безпритульні тварини. Я неодноразово була свідком, як дикі собаки нападали на людей, а одного разу зграя розірвала домашню собаку. Я люблю тварин, але неконтрольовані зграї диких собак небезпечні й для людей, і для інших тварин. 

Також я не згодна з тим, що закриті ЖК зумовлюють сегрегацію населення. Це радше проблема нашого соціуму – сегрегація присутня у сфері праці, сфері обслуговування тощо. Але ж там немає парканів. 

Як на мене, у Європі ситуація з парканами інша через іншу національну свідомість громадян, а також систему штрафів. Тобто люди відповідають за порушення. Коли у Києві припинять порушувати громадський порядок – не смітитимуть, не ламатимуть майданчики, або будуть за це покарані, тоді й у нас відкриті ЖК можна будувати. 

Олександр Тоцький, 43 роки

Київ, житловий комплекс "Комфорт-Таун"

Район: Дніпровський

Я проінвестував у "Комфорт-Тауні" три квартири у першій черзі та переїхав до комплексу, щойно його добудували. Спершу ЖК був без паркану, хоча проєкт передбачав його, – просто забудовник не поспішав зводити огорожу через будівельні роботи, які тривали на інших чергах.

Але щойно ми почали жити у комплексі, то зіткнулись з тим, що на територію ЖК почали ходити мешканці сусідніх районів. І це були, так би мовити, люди своєрідного соціального статусу, які до третьої години ночі пили пиво на лавочках, галасували, псували нову інфраструктуру. Мешканцям це не подобалось, зокрема й мені. І тоді люди звернулись до забудовника, нагадали про огорожу, і першу чергу комплексу обнесли парканом. Після цього на території комплексу стало значно менше підозрілих осіб та "любителів пива".

Моє бачення – паркан доцільний та потрібний, особливо в таких комплексах як "Комфорт-Таун", які розташовані на периферії міста й оточені "специфічним" житлом.

Справа, передусім, в інфраструктурі. Тобто коли забудовник створює нову, дуже якісну й комфортну інфраструктуру, мешканцям не дуже хочеться, щоб цією інфраструктурою користувався хтось інший. Бо мешканці платять за цю інфраструктуру – і не 6 чи 8 грн, а набагато більше – 20 грн/кв. м. Тому логічно цю інфраструктуру відокремлювати.

Якщо мешканці поза парканом не можуть собі створити відповідні умови, то це їхні проблеми. Пофарбувати лавочки, встановити новий спортивний майданчик або гойдалку для дітей... у вашому будинку живе понад 200 сімей, скиньтесь і облаштуйте собі це. Ми ж у "Комфорт-Таун" робимо те саме, просто делегували це компанії, яка керує. Так, в ідеалі це має робити місто. Але, будьмо відвертими, з такими податками як у нас, місту це не завжди до снаги.

Мені у "Комфорт-Тауні" подобається, що ти живеш наче у приватному містечку: там є якісь правила і ці правила діють. Бо, на жаль, за межами комплексу багато правил не діє. У нас люди не звикли платити податки, дотримуватись правил дорожнього руху тощо.

У закритому ЖК правила діють, бо люди за це платять. Так, комусь вони неприємні, але вони діють. Щодо безпеки – на території комплексу є охорона, вона обходить територію, контролює її. 

Я мав досвід проживання у старих будинках з відкритою територією. За часів Радянського союзу це були одні проблеми, зараз – зовсім інші. Та найбільше мене непокоїли занедбані під'їзди та двори. Я мешкав у будинку поблизу "Житомирської" й не міг випускати дітей гуляти у двір, бо завжди хвилювався за них  прохідний двір, ходять усі кому не ліньки.

Я не згоден з жодним із недоліків парканів, перелічених у вашому матеріалі. Особливо щодо шкоди бізнесу. Не розумію, як паркан шкодить малому бізнесу. Якщо ви скажете про спонтанну купівлю чогось, то я вам скажу як підприємець: малий бізнес не працює від спонтанної покупки. 

Це не центр міста — це спальний район. У спальних районах заклади чи кав'ярні відвідують постійні клієнти. Той, хто там живе, — той і ходить в кав'ярню. Але навіть якщо хтось із міста хоче зайти у якийсь заклад, то просто може зробити заявку. Якщо ви, наприклад, хочете потрапити у барбершоп, зв'язуєтесь з ним, він робить заявку, і вас впустять.

Щодо сегрегації – це маніпуляція. Якщо буде пропозиція, то буде і попит. Хтось їздить на мерседесі, а хтось їздить на тролейбусі. Весь світ сегрегований.

У Європі така ж ситуація. Я наразі перебуваю у Варшаві у відрядженні (на момент запису інтерв'ю, — ред.) й мешкаю у ЖК, який закритий частково, – зовні без паркану, але має закриту територію всередині. Є й комплекси, які мають повністю закриту територію. І це Європа. Був також у Португалії – там багато закритих ЖК і ситуація схожа до Києва, тільки самі комплекси набагато менші. 

Щодо інших країн Європи, зокрема, скандинавський, де комплекси без парканів, – вважаю, що там соціум дійшов до такого рівня, бо почав розвиватись у 60-70-х роках. Там була і сегрегація, і низький рівень життя, і низькі податки. Я вважаю, що брати за приклад країни, які пройшли такий довгий шлях і тепер мають дуже високі податки, – недоречно. 

Валерія Фесюк, 25 років

Київ, житловий комплекс "Софія Резиденс"

Район: Софіївська Борщагівка

Живемо з сім’єю у комплексі з травня 2022 року, квартиру орендуємо. Але у планах – жити тут далі, й, можливо, придбати житло. Найбільшою перевагою паркану для мене є безпека моєї семирічної доньки – я можу сміливо відпускати її на вулицю, погуляти з іншими дітьми, пограти на дитячому майданчику – і водночас не хвилюватись, що з нею щось станеться. 

Я знаю, що моя дитина не вискочить за м’ячем на проїжджу частину, не потрапить під авто, катаючись на самокаті, її не схопить якийсь педофіл чи людина з психічними розладами. 

На території ЖК маємо власну зелену зону, за якою доглядають, скошують траву, поливають дерева, обробляють відповідно до сезону – взимку завжди зчищають лід з доріжок і прибирають сніг. На території комплексу також є декілька штучних озер з рибками й черепашками, водоспади. 

Усе доглянуте – коли виходиш прогулятись, то не дихаєш вихлопними газами й не шукаєш найближчий парк, а просто ходиш навколо будинку.

Ще одна перевага паркану – сусіди, яких я знаю. Мені з дитиною не страшно вийти пізно ввечері, наприклад, адже поруч тільки мешканці цього ЖК, і я не переймаюсь за свою безпеку і безпеку дитини. 

На територію ЖК можуть пропустити, якщо попередиш охорону про гостей й повідомиш номер телефону чи автомобіля. Нещодавно створили чатбот в телеграмі, щоб зручніше передавати інформацію охороні про візитерів. Для авторизації треба вказати свій номер – це унеможливлює доступ сторонніх.

Загалом концепція закритого житла в місті мені дуже імпонує, а мені є з чим порівняти. Раніше я мешкала у ЖК "Милославичі" – це комплекс з відкритою територією. Там працювала лише консьєржка, яка сиділа на вході. На жаль, вона не може запам’ятати усіх мешканців будинку, їй можна сказати просто якийсь номер квартири, і вона пропустить.

Були випадки крадіжок дитячих речей з під’їзду, а також з дитячих майданчиків, бо доступ на територію мав будь-хто. А оскільки камер там не було – грабіжників не знаходили. Тож я абсолютно не згодна з урбаністами, що паркани не впливають на безпеку, зокрема, щодо пограбування.

Щодо сегрегації населення – на мою думку, паркан жодним чином не розділяє нас. Ми не існуємо як кімнатні рослини за високим парканом – ми так само виїжджаємо прогулятись у парк, відвідуємо лікарні й поліклініки, їздимо в супермаркети. Паркан – це лише про комфорт і про безпеку.

Я згодна лише з тим, що паркан може перешкоджати розвитку комерції. Адже не всі охочі можуть потрапити до твоєї кав’ярні, якщо вона на території ЖК. З іншого боку, є постійні клієнти, які приходять до тебе щодня.

На території у нас багато кав’ярень і магазинів, вони користуються попитом серед мешканців. Не думаю, що комусь не вистачає клієнтів. Я і сама задумувалась над тим, щоб відкрити невеличкий бізнес в нашому ЖК. 

Мені складно щось сказати про досвід європейських країн і про те, чому, здебільшого, там парканів немає. Можливо, справа у відмінностях менталітету, а можливо, – це наша травма, ще з далеких 90-х. Якщо порівнювати зі Сполученими Штатами, то там паркан – це цілком нормально. У них в ЖК є власні басейни, зони для барбекю, пральні кімнати. Тож, можливо, ми рівняємось більше на США, ніж на Європу?

 

Саша Дмитрук
Саша Дмитрук
Журналіст розділу Life
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини