Скільки насправді часів в українській мові – більше, ніж ви вчили у школі

Любі читачі й ще любіші читачки, вітаю вас із новим випуском нашої мовнопорадної рубрики!

У ньому ми продовжимо розбиратися з тонкощами української мови. Позаминулого тижня ми говорили про граматичну категорію роду, аби з подивом виявити, що у множині він нікуди не дівається, ба більше – його ознаки є навіть у тих іменників, які однини взагалі не мають (як-от окуляри, лижі чи Альпи). Минулий тиждень присвятили двоїні – третьому числу, на рівні з одниною та множиною, яке свого часу мало власні закінчення, – і знаходили її рештки в словах двісті, двоюрідний чи очима.

Цього тижня поговоримо про часи.

Часів більше ніж три

Їх вчать у школі й про них пишуть у правописі. Теперішній, минулий, майбутній. Лише три? Ну, не зовсім.

По-перше, крім простого минулого (я був, вона їхала, ми робили), є ще давноминулий, він же плюсквамперфект, що вживається в двох різних версіях, у кожної з яких різне завдання. До речі, в новому правописі про нього згадано (див. параграф 115).

По-друге, у майбутнього часу є дві різні літературні форми: синтетична й аналітична: буду писати і писатиму.

По-третє, в діалектах є ще одна цікава форма майбутнього часу: у літературну мову вона, звісно, не пробралась, але знати про неї не завадить.

Цікаво? Нумо розбиратися.

Давноминулий час: що це?

Один із тих двох граматичних минулих часів давньоруської й староукраїнської мови, які до нас дійшли.

Навіщо він треба? Щоб говорити про минулі дії, які передували іншим минулим діям. У англійській мові для цього використовується past perfect, а в нас – саме давноминулий час, він же плюсквамперфект.

Як він виглядає? Є два варіанти.

Перший (завершена дія, що передувала іншій дії в минулому):

• Я вже зварив був суп на обід, поки він вернувся зі школи.
• Розпродала була вона весь свій крам – та й додому поїхала.

Другий (незавершена дія чи намір дії, що передували іншій дії в минулому):

Я зайчика зустріла,

Дрімав він на горбку.

Була б його спіймала –

Зозуля ізлякала: ку-ку.

(Павло Тичина)

Оскільки він згаданий у правописі, то його використання цілком літературне, а не лише розмовне. Ба більше: давноминулий час можна побачити навіть у першому реченні Акту проголошення незалежності України:

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року…

Із давноминулим часом зрозуміло. Гайда тепер у майбутнє!

Майбутній час: не все так просто

Майбутніх часів українська мова знає два: синтетичний (читатиму, знатиму, робитиму) і аналітичний (буду читати, буду знати, буду робити). Значення у них однакове, вони повністю взаємозамінні. Якісь із наших діалектів і говірок знають одну форму, якісь – іншу, а якісь, можливо, й обидві. До речі, сам колись чув, як чоловік у маршрутці хвацько утворював синтетичні майбутні форми від первинно російських слів: стіратиму, ругатиметься.

А знаєте, що таке -иму? Тепер – закінчення, а колись було самостійне дієслово. Неозначена форма – йняти, яти. Означає "брати".

Я йму, ти ймеш, ми ймемо, ви ймете.

Зараз йняти самостійно вживається, здається, лише в конструкції не йняти віри (себто не вірити). Зате у складі інших дієслів його хоч греблю гати: прийняти, приємно, взаємини, від’ємний, дійняти, ємкий…

Тобто писатиму – це буквально я почну писати, я візьмусь писати.

А які ще форми майбутнього часу є в українських говірках? На заході України, скажімо, можна почути й буду знав, буду писав чи буду їхав. Помітили паралель із давноминулим часом?

• був писав – буду писав
• був знав – буду знав

Але, на відміну від давноминулого часу, така форма майбутнього часу не несе жодних додаткових відтінків значень, вона просто характерна для західних українських говірок, бо ті часто й активно контактували з говірками польської, де це літературна норма.

Чому взагалі могла утворитися форма буду писав?

Бо форми минулого часу дієслів – це насправді стягнені дієприкметники: писав – це писалий, а знав – зналий (як зелен – це зелений, а молод – молодий). Історичне кінцеве -л у дієсловах у нас перейшло у -в, яке за правилами орфоепії після голосних має вимовлятись як англійське w чи білоруське ў. Тому зв’язок між повною й короткою формами затьмарився.

Відповідно, був писав – це був писалий, сказати б, "відчував на собі ефект писання". А буду знав – це буду зналий, себто "відчуватиму ефект знання в майбутньому".

Учіть українську – вона здатна дивувати щодня!