Чому ми боїмося просити про допомогу і як навчитися це робити без страху та сорому

У сучасному суспільстві прохання про допомогу часто сприймається як слабкість. Багато людей відчувають страх або дискомфорт, коли опиняються в ситуації, що вимагає підтримки. Чому це відбувається, які наслідки має відмова від допомоги і як навчитися просити про неї правильно — пояснює для LIGA.Life психологиня Олена Шершньова.

Чому ми боїмося звертатися по допомогу?

За словами Олени Шершньової, часто страх просити про допомогу пов’язаний із вихованням та соціальними установками. У суспільстві культивується самостійність і незалежність, що змушує людей відчувати дискомфорт у разі звернення за підтримкою:

— Люди можуть боятися просити про допомогу, тому що не звикли визнавати свою вразливість і не хочуть здаватися слабкими. Вони виховані в установках, що все потрібно вирішувати самотужки, що слабкість — це сором.

До того ж страх відмови теж може стримувати. Якщо в дитинстві чи дорослому віці людині неодноразово відмовляли у допомозі, вона може почати уникати таких ситуацій, щоб не переживати цей негативний досвід знову.

Які психологічні установки та травми впливають на небажання звертатися по допомогу?

Як пояснює Олена Шершньова, однією з причин може бути привчання дитини до самостійності з раннього віку.

"Ти сам за себе відповідаєш, ти сам собі господар" — якщо дитина звикла справлятися з усім самотужки, вона просто не уявляє, як просити про допомогу, адже така звичка не сформувалася.

За її словами, також важливу роль можуть відігравати травматичні переживання: "Якщо дитину висміювали, засуджували або соромили за те, що вона просила про допомогу, ця травма закарбовується в підсвідомості. У дорослому віці, щоб уникнути сорому та осуду, людина просто перестає звертатися за підтримкою".

Окрім того, деякі особистісні риси теж можуть перешкоджати цьому процесу.

"Нарциси не просять про допомогу, тому що їхнє его не дозволяє визнати будь-який дефіцит. Вони настільки досконалі у власному сприйнятті, що ніколи не покажуть світові, що з чимось не справляються", – пояснює експертка.

Існує також страх боргу — людина боїться, що, звернувшись по допомогу, опиниться в позиції боржника, і її можуть попросити про щось у відповідь.

Ще одна поширена причина — синдром відмінника. За словами Шершньової, "відмінник, як і нарцис, вважає, що просити про допомогу не відповідає його статусу. Він звик відповідати очікуванням і демонструвати досконалість, тому намагається уникати будь-яких проявів слабкості".

Як відмова від допомоги впливає на психіку?

Відмова від допомоги може мати серйозні наслідки для емоційного стану. Насамперед це може призвести до емоційного вигорання.

"Справлятися з усім самотужки надзвичайно важко. Як кажуть, один у полі не воїн. Людина, яка вирішить з цим посперечатися, дуже швидко відчує емоційне та психологічне виснаження", – зазначає експертка.

За її словами, ще одним наслідком може стати соціальна ізоляція:

— Взаємопідтримка — це ключовий елемент побудови соціальних зв’язків і близьких стосунків. Якщо людина не звертається по допомогу, вона, ймовірно, і сама не буде її надавати. Це ускладнює побудову взаємин, і з часом людина може відчувати себе ізольованою.

Гендерний аспект: чому чоловіки рідше просять про допомогу?

У суспільстві існують гендерні установки, які також впливають на готовність звертатися по допомогу.

— Традиційно існує переконання, що хлопчики не повинні плакати, проявляти слабкість, а мають бути сильними за будь-яких обставин і самостійно долати труднощі.

Змалку багатьох хлопців привчають до того, що справжній чоловік — це той, хто не скаржиться, не демонструє вразливості й не покладається на інших. У дорослому житті ці установки можуть перетворитися на внутрішнє табу на звернення по допомогу, адже воно починає сприйматися як ознака слабкості або неспроможності, — пояснює експертка.

Крім того, культурний контекст теж впливає на цей процес. У більш патріархальних суспільствах роль чоловіка як головного добувача та захисника лише підсилює очікування, що він має бути стійким і самодостатнім.

Через це чоловіки можуть не лише уникати звернення по допомогу, а й пригнічувати власні емоції, що в довгостроковій перспективі негативно позначається на їхньому психічному здоров’ї.

Як подолати страх перед проханням про допомогу

Існує кілька технік, які допоможуть навчитися звертатися за підтримкою:

1. Рефреймінг ситуації – змінювати негативне сприйняття прохання про допомогу. Наприклад, замість думки "Я слабкий, якщо прошу про допомогу", можна сформулювати "Я використовую доступні ресурси для вирішення проблеми".

2. Практика маленьких прохань – почати з дрібниць, наприклад, попросити передати сіль за столом або притримати двері. Це допоможе зняти психологічний бар’єр.

3. Аналіз власних емоцій – уявити, як ви б самі відреагували, якби хтось звернувся до вас по допомогу. Це допоможе зрозуміти, що прохання – це нормально.

Як правильно формулювати запит на допомогу?

Як зауважила Олена Шершньова, важливо одразу ставати в позицію "Я плюс, ти плюс", тобто не просити з позиції слабкості, не дивитися знизу вгору, а звертатися на рівних:

— Просіть конкретно, без вибачень і виправдань, просто констатуючи факт. Наприклад: "Я не встигаю завершити проєкт, чи можеш ти мені допомогти з частиною завдань?"

Важливий момент — бути готовим до відмови.

"Даючи людині право сказати ні, ви не змушуєте її до чогось і не залишаєте місця для сорому".

Чому підтримка має велике значення?

Дослідження підтверджують, що підтримка допомагає людям краще справлятися з життєвими викликами. Один із найяскравіших кейсів — терапія людей із залежностями.

— Підтримка близьких тут надзвичайно важлива. Якщо людина вирішує кинути пити, але в її сім’ї постійно влаштовують алкогольні застілля, їй буде значно складніше пройти цей шлях. У таких ситуаціях підтримка рідних може стати вирішальним фактором, — пояснює психологиня Олена Шершньова.

Ще одна категорія, яка особливо потребує допомоги, — молоді мами.

"Коли жінка залишається наодинці з немовлям, особливо якщо вона переживає післяпологову депресію, першочерговим завданням стає задоволення базових потреб – їжа, сон, відпочинок. У таких випадках підтримка рідних – не просто бажана, а життєво необхідна", – зазначає експертка.

Окрема група, для якої допомога оточення є критично важливою, – вимушені переселенці. Часто вони постають перед труднощами на новому місці, проте не завжди наважуються просити про допомогу.

"Дехто боїться виглядати слабким або залежним, а хтось просто не знає, до кого звернутися. Але саме в таких ситуаціях важливо переступити через страх чи сором і звернутися за підтримкою, бо адаптація без неї може бути значно важчою", — додає Шершньова.

Якщо ж звернутися по допомогу складно через глибокі внутрішні установки чи страх осуду, фахівчиня радить працювати над цим із психологом:

— Це можна пропрацювати в терапії — і життя стане значно легшим, коли ви навчитеся делегувати частину завдань і дозволяти собі приймати допомогу.

Просити про допомогу — це не слабкість, а вміння, яке робить життя легшим і комфортнішим. Взаємопідтримка допомагає долати труднощі, створювати міцні зв’язки та берегти ментальне здоров’я.