Любі читачі й ще любіші читачки! Вітаю вас із новим випуском нашої мовно-дорадчої рубрики. Вже зовсім скоро їй виповниться рік, і з цієї нагоди хочеться, звісно, щось устругнути чи бодай організувати. Тому я вже зараз пропоную починати надсилати на редакційну пошту ([email protected]) свої цікаві, дотепні або й дошкульні запитання чи зауваги, що виникли у вас за час існування рубрики "Про що мова" — а за три тижні зробимо публічний сеанс відповідей. 

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Сьогодні ж я знову хочу поговорити про своє улюблене — мову художньої популярної літератури сторічної давнини. Мову часів, коли український загальнообов’язковий правопис іще ходив пішки під стіл, коли всі писали так, як їм лежить на серці, й не почувалися скутими давньою нормотворчою традицією. Молоді автори й авторки 1920-х років ішли в українську літературу зі словами й конструкціями, що вживались у їхніх рідних селах, містах і містечках, — і збагачували її ними. Чимало з тодішніх слів уже забулось чи просто не поширилося — а дарма. 

Це третій випуск рубрики про слова з 1920-х. У першому і другому я вже наводив розмаїті ретрокрасивості з творів тодішніх авторів — але, звісно, свіжих цікавинок там так багато, що я вирішив вас ними потішити ще й сьогодні. Давайте знати, до речі, чи подобається вам такий формат. А тепер — до діла (чи то пак — до слів)!

Прем’єрша мюзик-голів

Сто років тому так могли назвати не лише прем’єр-міністерку (як сьогодні, але з іншим суфіксом), а й зірку сцени (чи то пак приму). Втім, суфікс -ша був дещо згрубілим у всі часи — тому, власне, в цьому словосполученні й фігурують саме мюзик-голи, а не оперні зали.

Розкудовчений

Якщо вам набридло казати й писати "розкудланий" чи "скуйовджений" (я знаю, є серед вас і такі перебірливі люди!) — напишіть їхній свіжіший синонім "розкудовчений". Тим паче, слова "кудовчити" й "кудовчитися" є навіть в 11-томному СУМі. Кудовчити, написано там, — це кошлатити, або ж патлати, а кудовчитися — вовтузитися. Бачте, яке розмаїття? Кудовчіться на здоров’я!

Загарливий

Окрім звичнішого для нас "запалу" й "запальності", в українській мові існують їхні давні брати "загара" й "загарливий", на які можна натрапити ще в словнику Бориса Грінченка (1907–1909). Грінченко визначає "загару" як "старанність, запал у роботі". Відповідно, загарливий — це, як пише СУМ, "запопадливий, запальний, напружений". Якщо "запал" походить від "палити", то "загара" — правильно, від "горіти"!

Запоручний

Скажімо, в конструкції "запоручне слово", яке дає поручитель (себто запоручник) — той, хто за когось чи щось ручається. До речі, цей термін є і в "Російсько-українському словнику правничої мови", що вийшов друком у Києві 1926 року (а зараз його можна знайти й читати онлайн). 

Некліпний

Правильно, некліпний — той, хто не кліпає (скажімо, око чи погляд). Якщо ви давно шукали нормальне українське слово для перекладу російського "немигающий" — ви його знайшли. 

Сміхотний газ

Це одна з можливих назв закису азоту, що використовується зокрема в стоматології (російською — "веселящий газ"). У російсько-українському академічному словнику Агатангела Кримського та Сергія Єфремова (1924–1933) можна надибати ще й варіант "веселий" чи "веселющий". 

Обіжник

Це українізована назва для циркуляру (письмового розпорядження для підлеглих працівників чи підпорядкованих установ). Слово "циркуляр" — латинське, походить від circularis (круговий), його родичі — циркуль, цирк, циркуляція й циркулярна пилка. 

Уживайте свіжих слів — у мові їх іще чимало!

українська мовапро що мова