Зміст:
  1. Що таке дисморфофобія
  2. Як зрозуміти, чи маю цей розлад
  3. Чому виникає дисморфофобія
  4. Чи можна профілактувати та вилікувати дисморфічний розлад

Важливе

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

  • Дисморфофобія – психічний розлад, під час якого людина надмірно занепокоєна і зайнята незначним дефектом або певною особливістю власного тіла.
  • Серед причин розвитку дисморфічного розладу: генетика, булінг, критика, негативні коментарі щодо зовнішності та нереалістичний образ тіла в соцмережах.
  • Симптоми дисморфофобії можна зменшити за допомогою психотерапії та антидепресантів.

У новому випуску подкаста "Як це жити?" на YouTube-каналі Liga.Life пластичний хірург та Заслужений лікар України Дмитро Слоссер розповів, що відмовляє робити операцію 5% пацієнтів. Серед них – люди з таким психічним розладом, як дисморфофобія.

"Такі пацієнти неправильно оцінюють своє тіло", – розповідає лікар та додає: "Наприклад, бувають дівчата з анорексією. Вони не усвідомлюють, що й так дуже худі та все одно хочуть схуднути. Також є пацієнти, які приходять і думають, що в них щось неправильно з тілом. Ми їх маємо переконати у зворотному".

Що таке дисморфофобія (дисморфічний розлад), чому виникає та як проявляється LIGA.Life розпитала у Марії Жукової, гештальт-терапевта і психологині, що працює з розладами харчової поведінки (РХП), та Ярослави Марункевич, лікаря-психотерапевта і психіатра, PhD та доцента.

Що таке дисморфофобія

У соцмережах її прирівнюють до комплексів щодо зовнішності або зниженої самооцінки. Однак насправді це окремий психічний розлад, який за певними ознаками діагностують психіатри.

@itsbleri
♬ lordxp loop – LORD.xp

"Дисморфофобія – психічний розлад, під час якого людина надмірно занепокоєна і зайнята незначним дефектом або певною особливістю власного тіла. Тобто прирівнювати це до зниженої самооцінки чи незадоволеності зовнішністю – все одно, що називати поганий настрій депресією або одиничне переїдання – розладом харчової поведінки", – пояснює Марія.

Марія Жукова

За словами Ярослави, кожен з нас інколи може бачити в дзеркалі те, що не подобається. Це називається дисморфічне занепокоєння, що абсолютно нормально і не є патологією. Воно ситуативне і швидко минає.

"Натомість людина з дисморфічним розладом бачить в собі вади, які або непомітні для інших, або їх взагалі немає. Вона думає про свою зовнішність і уявні недоліки протягом 3-8 годин щодня. Натомість люди без цього розладу не будуть витрачати стільки часу на це", – додає лікарка-психіатр.

Відтак дисморфофобію розділяють на два види:

  • З критичним ставленням до свого стану: у більшості випадків людина усвідомлює можливість того, що її образ власної зовнішності – хибний. Тож вона готова прийняти альтернативне пояснення своїм діям. Однак іноді через тривогу їй складно це зробити, пояснює Марія.
  • Без критики свого стану. Людина впевнена, що її переконання щодо власного вигляду – істинні. Вона не може прийняти альтернативне пояснення своїм діям.

За статистикою Anxiety & Depression Association of America, цей розлад має лише 2,4% дорослих (і чоловіки, і жінки). Однак середній вік початку прояву – 16-17 років, а найчастіше – 12-13 років.

"Підлітковий вік – дуже вразливий. У цей час дитина тільки шукає своє місце в суспільстві, розуміння "хто я", а також особливо гостро сприймає коментарі щодо своєї зовнішності чи інших недоліків. Відтак ризик прояву дисморфічного розладу зростає саме у 12-17 років. А перші прояви у дорослому віці трапляються вкрай рідко. Адже з віком людина стає більш впевненою в собі, тож зазвичай сприйняття критики не таке гостре, як у юнацькому віці", – пояснює Ярослава.


Ярослава Марункевич

Щодо статі, то це міф, що чоловікам дисморфофобія не притаманна. Цей розлад може вражати обидві статі. Однак жінки більше переймаються через вигляд обличчя та шкіри, а чоловіки – через мʼязи, зріст, комплекцію тіла та статеві органи.

Як зрозуміти, чи маю цей розлад

Загалом психіатр може діагностувати дисморфофобію, якщо людина:

  • Занепокоєна однією або кількома уявними дефектами власної зовнішності, які (майже) непомітні іншим людям.
  • Має навʼязливі думки. Наприклад, людині здається, що на її зовнішній вигляд усі звертають увагу та насміхаються. Відтак вона уникає публічних місць, намагається працювати дистанційно, не ходить у гості, не дозволяє себе фотографувати, знімати на відео тощо.
  • Циклічно повторює певні дії. Наприклад, споглядає себе в дзеркалі, надмірно доглядає за тілом, робить інші маніпуляції зі своєю зовнішністю. До того ж витрачає на догляд за тілом від 3 до 8 годин на день, що заважає будувати звичну життєдіяльність.
  • Робить усе можливе, щоб приховати недоліки: використовує забагато косметики, вдається до косметологічних процедур та пластичних операцій.
  • Відчуває негативні емоції: постійний сором, відразу до себе та сум, який часто супроводжується надмірно пригніченим настроєм.
  • Має тривожність, ба навіть панічні атаки.
  • Порівнює себе з іншими.
За словами Марії, з часом можуть також виникати суїцидальні думки через постійні порівняння та відчуття невдач.

"Усі ці симптоми не просто існують, а порушують функціонування людини щонайменше в одній сфері її життя: особистій, соціальній, професійній. Наприклад, людина починає уникати стосунків, не виходить у публічні місця, перестає ходити на роботу, обирає дистанційне навчання, щоб не контактувати з іншими тощо", – пояснює психіатриня та додає: "Діагноз ставиться, якщо перелічені симптоми присутні у людини протягом 3-8 годин щодня".

Чому виникає дисморфофобія

Сьогодні науці невідома єдина причина її виникнення. Але є певні фактори, які можуть підвищити ризик виникнення дисморфофобії:

  • Спадкова схильність до психічних розладів. Тобто якщо родина має історію обсесивно-компульсивних, депресивних чи тривожних розладів, то ризик дисморфофобії у нащадка вищий. Але це не 100% гарантії розвитку.
  • Зовнішні фактори, які травмують психіку. Наприклад, булінг, критика або негативні коментарі щодо зовнішності з боку оточення.
  • Соцмережі та ідеальний образ тіла, часто досягнутий шляхом оброблення фото та відео, вдалого позування чи підібраного одягу.

"Щоб розвинувся розлад, необхідне одночасне поєднання одразу декількох факторів – біологічних особливостей та соціального досвіду", – підсумовує Марія.

Однак це міф, що депресія чи тривожність можуть спровокувати дисморфічний розлад.

Насправді ці розлади можуть виникати паралельно. Поєднання двох або декількох захворювань називається коморбідністю.

"Так дисморфофобія може поєднуватись не лише з депресивним розладом, але й тривожними, розладами харчової поведінки тощо. Тобто людині діагностують обидва розлади, але вони не є причиною чи наслідком один одного", – зауважує Ярослава.

Соромлюсь свого тіла. Що таке дисморфофобія і чому це не проблема з самооцінкою
Фото: freepik

Чи можна профілактувати та вилікувати дисморфічний розлад

Оскільки серед причин виникнення дисморфофобії є генетика, то профілактувати її розвиток майже неможливо. Однак кожен з нас може зменшити кількість тригерів у власному оточенні:

  • проводьте психоедукацію на рівні сімʼї та школи про шкоду булінгу та толерантність до людей різної зовнішності, ваги, стану шкіри, волосся тощо;
  • не критикуйте та не порівнюйте свою зовнішність з іншими;
  • підкреслюйте сильні сторони оточення, особливо дітей;
  • не транслюйте в соцмережах нереалістичний образ тіла;
  • будьте уважними до дітей та підлітків у вашому оточенні, а саме: слухайте, як вони говорять про свою зовнішність та вигляд інших;
  • звертайте увагу на психологічний стан дитини, обговорюйте її переживання разом;
  • пояснюйте молодшому поколінню, що слід критично ставитись до картинок в Instagram, Snapchat, TikTok. Оскільки існують маски та фільтри, які допомагають штучно замаскувати недоліки контенту.

"Позаяк дисморфофобія виникає часто у юнаків, то важливо принести в картину світу кожного підлітку, що оцінка людиною себе і ситуації завжди є суб'єктивною. Можемо як фіксуватися на своїх сильних сторонах, так і на невдачах", – наголошує Марія.

У її практиці були пацієнти з дисморфофобією. Щоправда, її прояви поєднувались з симптомами інших розладів: депресивних, обсесивно-компульсивних, щоденної поведінки тощо.

"На жаль, ці люди були запущені. Вони роками не зверталися за медичною допомогою та почувалися дуже погано. Переважна більшість моїх пацієнтів пройшли великий шлях трансформації власної зовнішності та тіла. Вони мали як татуювання, так і багато пластичних операцій і тілесних модифікацій", – додає психологиня.

Дисморфофобія, як й інші психічні розлади, вважається хронічним. Тобто її неможливо вилікувати. Натомість можна підтримувати психічний стан заради входу в ремісію, яка може тривати десятками років. Існує два шляхи досягнення цього:

  • Когнітивно-поведінкова психотерапія. За словами Ярослави, вона допоможе пропрацювати автоматичні негативні думки стосовно зовнішності та глибинні переконання стосовно себе;
  • Приймання антидепресантів у дозуванні, яку виписав лікар-психіатр.

Людині з дисморфофобією складно власноруч оцінити свій стан. Відтак допомога оточення може бути доречною. Якщо ви бачите, що ваша дитина/родич/друг має описані вище симптоми, поговоріть з нею про це, запропонуйте підтримку та шляхи рішення.