Синдром відкладеного життя: чому ми чекаємо "кращих часів" і як навчитися жити зараз

Синдром відкладеного життя — це стан, коли людина відкладає свої бажання, мрії та навіть елементарні радощі "на потім". Зазвичай причиною є ідея, що "кращі часи" настануть, коли ситуація зміниться. Проте реальність показує: жити варто зараз, попри зовнішні обставини.

LIGA.Life розпитала в психологині, гештальт-терапевтки та директорки Інституту з розладів харчової поведінки (ІТРХП) Єлизавети Савченко, чому виникає цей синдром, як він впливає на життя людей та що робити, щоб навчитися радіти моменту.

Що таке синдром відкладеного життя?

— Синдром відкладеного життя у людей був завжди. Сьогодні він актуалізувався через війну. Люди часто думають, що почнуть жити, коли вирішать фінансові проблеми, знайдуть стабільну роботу або коли ситуація в країні покращиться. Проте такі умови часто є ілюзією, і в результаті відкладене життя стає звичкою, — пояснює Єлизавета Савченко.

Водночас психологиня додала, що війна підсвітила питання життя та смерті, наголошуючи на тому, що життя швидкоплинне, нестабільне та мінливе.

— Я завжди підтримую своїх клієнтів у розвитку так званої вітальної енергії — енергії життя, народження та руху вперед. Але, на жаль, наше суспільство часто сприяє "маргіналізації" цієї енергії, фокусуючись на негативі та стражданнях, — підкреслює експертка.

Причини синдрому: чому ми відкладаємо своє щастя?

За словами Єлизавети Савченко, в українському суспільстві дуже сильно закріплений патерн історичного страждання. Щастя, радість та гармонію часто сприймають як щось недосяжне або навіть недоречне. Через це навіть маленькі радощі, як-от успіхи дитини, можуть бути засуджені, а увага зосереджена на негативі та невдачах.

— Ми не навчені радіти по-справжньому. Радість часто "заїдають", "запивають" або відзначають через зовнішні, інколи навіть нездорові ритуали. Тому навіть у звичайному житті людині важко дозволити собі перебувати у стані щастя і внутрішньої гармонії. Справжнє щастя відбувається тоді, коли ми даємо собі можливість жити тут і зараз, — коментує Єлизавета Савченко.

Відкладаючи радість "на потім", люди часто живуть за схемою "колись". Це може бути результатом кількох факторів:

• Соціальні та культурні переконання. У багатьох культурах, зокрема в пострадянських країнах, закріплюється думка, що для того щоб заслужити на щастя, потрібно витримати важкі часи, а потім – заслужена винагорода.

• Страх змін. Люди бояться ризикувати, змінювати свою ситуацію, адже невідомість і нестабільність здаються їм небезпечними.

• Постійний стрес. У сучасному світі люди часто перебувають у стані постійного стресу через економічну ситуацію, політичну нестабільність або інші фактори. Вони просто не знаходять часу для себе, віддаючи перевагу вирішенню негайних проблем.

Важливо вчитися радіти без зовнішніх стимулів і відзначень, адже це може стати важливим кроком на шляху до емоційного добробуту.

Страх жити: чому він сильніший за страх смерті

Як зауважує Єлизавета Савченко, за страхом смерті часто стоїть страх жити.

— Люди бояться не тільки смерті, але й того, щоб жити повноцінно. Вони бояться дозволити собі те, що хочуть, бо з дитинства навчені жити в обмеженнях. Чи ставите ви питання: що я не дозволяю собі у своєму житті? Чому я собі цього не дозволяю? Коли, як не зараз? Це важливі питання, які варто поставити кожному. Тільки почавши дозволяти собі жити, ми можемо рухатися вперед і отримувати від життя все, що воно нам пропонує, — пояснює психологиня.

Практичні поради для боротьби з синдромом відкладеного життя

1. Створюйте "острівець стабільності"

У часи нестабільності важливо знайти точки опори, які забезпечать внутрішній спокій. Це може бути будь-яка рутина, хобі чи підтримка близьких людей. Такі звички допомагають зберегти внутрішній баланс.

— Ваша стабільність може залежати не від обставин, а від того, як ви реагуєте на них. Створення простору для стабільності допомагає відчувати контроль. Наприклад, одна з моїх клієнток під час евакуації взяла з собою косметику. На перший погляд, це здається безглуздим, але саме щоденні ритуали допомогли їй зберігати відчуття стабільності, — розповідає експертка.

2. Навчайтеся нового

Перебування у стані нестабільності — це можливість розкрити нові грані себе:

• Вивчіть іноземну мову.
• Спробуйте себе в новій професії.
• Почніть малювати, займайтеся творчістю.

— Нестабільність — це шанс вирости та змінитися. Люди розвиваються саме тоді, коли виходять із зони комфорту, — пояснює психологиня.

3. Радуйте себе маленькими речами

Не чекайте великих подій, щоб відчути радість. Радість можна знайти в простих речах:

• Прогулянка у парку.
• Вечір із книгою.
• Улюблений десерт.

— У нашому суспільстві навіть радіти треба вчитися. Іноді це здається нелегким завданням, але це вміння варто розвивати. Радість не треба "заїдати" чи "запивати" — її можна проживати свідомо, — наголошує експертка.

4. Прийняття нової реальності

Світ, який був раніше, вже не повернеться. Нестабільність — це нова реальність, і треба усвідомити цей факт. Життя змінюється, і ці зміни можуть стати каталізатором для розвитку та зростання.

— Як раніше, вже не буде. Важливо це усвідомити, щоб не жити в ілюзіях. Замість чекання на "кращі часи", створюйте свій "острівець безпеки" тут і зараз. Навчіться жити у моменті, приймати реальність такою, якою вона є, і знаходити в ній ресурси для радості та гармонії, — радить психологиня.

5. Почніть вести щоденник саморефлексії та подяки

Це унікальна техніка для саморефлексії та підвищення рівня усвідомленого сприйняття хороших життєвих подій.

— Практика щоденника саморефлексії або подяки дійсно працює. Вона допомагає змінити фокус уваги з негативу на позитив, помічати хороші моменти й творити реальність через усвідомлені дії. Просто спробуйте 30 днів щодня писати хоча б десять пунктів, за що ви вдячні, та фіксувати бажані результати у ствердній формі, і ви побачите позитивні зміни у сприйнятті реальності. Для стабільності стану доповніть практику медитаціями, йогою чи дихальними вправами, — зазначила Єлизавета Савченко.

Наслідки очікування: як не втратити себе у часі

Гештальт-терапевтка наголошує, що тривале очікування змін може призвести до психологічних проблем, серед яких посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або застрягання у травматичній ситуації.

— Якщо ваше життя зупинилося і ви живете лише очікуванням, наприклад завершення війни, це тривожний сигнал — потрібно звертатися за допомогою до фахівця. На щастя, зараз є багато варіантів допомоги на різний бюджет, зокрема центри або початківці-психотерапевти, — каже Єлизавета Савченко.

Час — це найцінніший ресурс. Усе інше: гроші, інформація, зв’язки — можна відновити, але втрачений час повернути неможливо.

— Постійне життя в очікуванні забирає ваші можливості, і в результаті ви можете залишитися ні з чим. Тому важливо зупинитися і замислитися, як ви використовуєте цей ресурс. Люди, які здатні швидко реагувати на нові обставини, матимуть значну перевагу в житті, — додала вона.

Баланс між планами на майбутнє та життям зараз

Єлизавета Савченко підкреслює: важливо шукати баланс між очікуваннями змін і здатністю цінувати теперішній момент, навіть якщо ідеального співвідношення досягти складно.

— Життєві обставини можуть зміщувати нашу увагу на важливі проєкти, але після їх завершення варто відновлювати баланс, приділяючи час собі та близьким, — зазначила психологиня.

Що стосується очікувань, Єлизавета Савченко радить уникати надмірного фантазування про майбутнє, адже це витрачає час та енергію.

— Переживання та очікування не змінять ситуацію, але можуть погіршити наш емоційний стан. Замість чекання важливо змінювати себе і свій стан. Лише на такій позитивній енергії можна рухатися вперед і приносити користь собі та суспільству, — додала вона.

Жити зараз — це наше право

Важливо пам’ятати: життя — це не лише великі досягнення, але й маленькі радощі, які ми часто відкладаємо "на потім".

— Ви заслуговуєте на щастя не через досягнення, а просто тому, що ви є. Дозвольмо собі жити та радіти тому, що є вже сьогодні. Не чекайте ідеальних умов — почніть жити зараз, і тоді щастя стане частиною вашого повсякденного життя, — підсумовує Єлизавета Савченко.