"Росіяни поклали око на наш бізнес". Як ферма на Харківщині пів року жила в окупації

Засновники ферми – подружжя Ковалів – мали амбітні плани на новий рік: збільшити кількість поголів’я, яке доїться, з 300 до 600, проводити майстер-класи в кондитерській школі-майстерні на базі ферми та розвивати туризм.

Однак події 24 лютого перетворили ці плани у мрії. Сьогодні ферма бореться за виживання поголів’я, пошук нових ринків збуту молочної продукції та налагодження виробництва з новою командою.

Про те, як ферма пережила окупацію та яких втрат зазнала, LIGA.Life розпитала засновницю ферми – Наталію Коваль. 

"Це була велика афера"

Ферма "Пані Юпітер" запрацювала ще у 2013 році. Все почалось з поголів’я у 150 корів та 300 га землі. У планах – налагодити власне молочне виробництво. Найцікавіше, що "у керма" нового підприємства стало подружжя, яке до цього моменту було далеким від сільського господарства, а тим паче тваринництва. Однак були мрія, інвестиції та досвід у підприємництві. 

"Я викладала в Харківському національному економічному університеті. Чоловік був топменеджером на великих виробництвах. Підприємницька жилка та розуміння виробничих процесів у нас були. Однак ферма стала для нас великою аферою. Адже ми – максимально міські люди", – розповідає Наталія.

Поштовхом до заснування власної справи став досвід та набуті компетентності. Однак на сферу молочної продукції наштовхнуло батьківство. Наталія слідкувала за харчуванням дітей, хотіла їм давати свіжі та смачні продукти. 

"Кисломолочний сир в магазинах ніякий. На ринку молочні продукти продаються поруч з м’ясом, а молоко наливають у пластикові пляшки. Що було в них до цього – не знаю. Це все мені не подобалось. Намагалась знайти вихід, а чоловік спостерігав за цим і врешті-решт запропонував відкрити ферму".

Наталія погодилась, але не до кінця вірила в реалізацію. Натомість чоловік був рішучим. Маючи диплом інженера Харківського авіаційного інституту та МВА, вступив у Зооветеринарну академію на зоотехніка. Шукав місце для ферми, а Наталія допомагала знайти йому нову роботу. У 2012 році намагання обох справдились: чоловікові поступила цікава пропозиція працевлаштування, а заразом і дільниця колишнього радгоспу в селі Хотімля. 

Ферма була в занедбаному стані.

Подружжя найняли архітекторів, створили проєкт сучасної ферми. Старі будівлі знесли.

"Ми розуміли, що для ферми потрібні чималі інвестиції. Тож вирішили, що чоловіку треба погоджуватись на нову роботу. Спочатку він хотів все поєднувати, але займатися цим лише у вихідні не вдавалось. Тож так поступово я перебрала ферму на себе", – розповідає Наталія.

Головною задачею було створити місце, де вироблятимуть безпечні та якісні молочні продукти. Саме тому проєкт передбачував абсолютно нові корівники та молочний цех.

Ватрушки, какао та туристи

Поступово потужності ферми та поголів’я збільшувалися. На початку 2022 року налічували 700 голів худоби, 300 з них – корови, які доїлись. У штаті працювали 40 людей: від операторів тваринницьких комплексів до шеф-кухаря кондитерського цеху. Також були дві точки продажу: у Харкові та біля ферми.

Але не виробництвом єдиним. "Пані Юпітер" – одна з популярних туристичних локацій Харківщини. Але, за словами Наталії, ідея з проведенням екскурсій з’явилась випадково.

"Я нічого не вигадую, більшість ідей мені приносять люди. Обробляю їх і втілюю у життя, – каже жінка і додає: – Якось до нас звернулась вчителька молодших класів, спитала, чи можна привести школярів з літнього табору на екскурсію. Ми й погодились".

Проте на турі фермою Наталія не зупинилась. Їй хотілось пригостити дітей продукцією, але молоко п’ють далеко не всі. Тож вирішила приготувати какао, а до нього – ватрушки з кисломолочним сиром власного виробництва.

Її робота почалась у грудні 2021 року під керівництвом шеф-кухаря.

Так до "Пані Юпітер" почали з’їжджатися школярі, а потім й дорослі. Щоб зробити маршрут цікавішим, ферма об'єдналася з Історико-археологічним музеєм-заповідником "Верхній Салтів", а згодом – з теплицею тропічних рослин в Хотімлі. 

"На 2022 рік планували долучити до маршруту баржу, яка б переправляла людей з Хотімлі у Верхній Салтів водосховищем. Але так і не відкрили той туристичний сезон".

"Нас окупували в перший день"

Наталія не вірила у можливе вторгнення. Тому будували плани, а не готувались до релокації. 22 лютого власниця ферми разом з економістом та шеф-кухарем поїхали на два дні у Харків. Натомість її чоловік повернувся у Хотімлю. З собою взяв речі лише на два дні, але залишився там до літа.

"Пам’ятаю, що дорогою до Харкова розмовляли з колегами про ймовірність наступу. Прийшли до спільного висновку, що це лише залякування. Як таке може статися у ХХІ столітті?"

24 лютого Наталія прокинулась від вибухів у Харкові.

"Хотілось знову заснути та прокинутися у мирі. Навіть зараз інколи здається, що дивлюсь якийсь сон", – пригадує жінка.

Окупанти пройшли швидко 46 км від кордону з Росією до Хотімлі. Тобто село окупували одразу. Від нищівних наслідків рятувало його місце розташування – закуток між дорогою та річкою. Тож в перші дні місцеві бачили окупантів лише з городів, коли ті їхали дорогою, а також чули гуркіт від снарядів, які летіли в сторону Харкова.

У підвалі кондитерського цеху чоловік Наталії з робітниками облаштували бомбосховище, де ночували. Поступово працівники виїжджали, тому що мали дітей. Зі штату в 40 осіб постійно на фермі перебували близько 15 робітників.

"З кожним розмовляли, пропонували виїхати. Ніхто не змушував залишатися, але це й неправда, що хтось на цих землях чекав "русский мир", як інколи я чую. Хто мав можливість та бажання виїхати – робив це, хто ні – залишався і працював на фермі".

24 лютого 15 тонн молока мали забрати на завод Danon, але продукція так і залишилась на фермі. Роздавали місцевим, годували ним телят, але частину все одно довелось вилити. В інші села доставляти не могли, адже всі дороги контролювали окупанти.

Зрозуміли, що байка про "2-3 тижні" не реалізується й  ніхто не забере молоко. Тож вирішили консервувати корів – поступово припиняти доїння. Так корови їли, відпочивали, давали гній, але не молоко. До того ж через проблему з логістикою, брак вітамінів та мінералів ферма втратила телят.

Також була проблема з електрикою. У квітні розбили опори електропостачання, а підходи до них замінували. Рятував генератор, який придбали ще у 2012 році як альтернативне джерело живлення. Тоді ця умова була обов’язковою для підключення електропостачання до господарства. 

"До вересня, коли Хотімлю деокупували, генератор пропрацював 1000 год. Експерти кажуть, що це наше щастя, що стільки витримав без обслуговування. Дизель також був у дефіциті. Хтось привозив, але дуже розведений. У нас досі стоїть одна бочка – наполовину вода, наполовину пальне".

Весь цей час селище було відірваним від інших населених пунктів. Адже мости та дамбу зруйнували. Виникла проблема не лише з препаратами для тварин, але й з хлібом для людей. 

"За декілька днів до вторгнення шеф-кухар спробував спекти батон. Тому на фермі залишилось трошки дріжджів та борошна. Брак хліба породив істерику у місцевих. Тож працівниці взялись його пекти. Коли борошно закінчилось, мололи кормову кукурудзу в подрібнювачі зерна для корів. Звичайно, хліб скрипів на зубах через поганий помел, але це краще, ніж нічого", – розповідає Наталія.

"Нас не розкрали, бо разом ферма коштує дорожче"

До моменту деокупації Наталія залишалась у Харкові. Чоловік та працівники відмовляли її переїжджати, бо власників ферми змушували співпрацювати з новою владою. Та навіть за відсутності власниці без окупантів не обійшлось.

Спочатку зламували бази відпочинку, дачі та безлюдні будинки. Забирали все, що могли винести, каже Наталія. Вона боялась, що така ж доля чекає й на ферму. Однак на господарство у ворогів були інші плани.

"Напевно, солдатам дали наказ не чіпати ферму, бо разом вона коштує дорожче, ніж розкрадені частини. Далі ми зрозуміли, що хтось зацікавився фермою. Приїжджали комісії, питали, чи є господар. На відповідь: "Немає", казали: "Тогда будет новый". Ходили, фотографували, згодом знову повертались", – розповідає Наталія.

Працівникам сказали не чіпати цю псевдокомісію, не фотографувати номери та не сперечатися, бо майно не варте їхніх життів. 

"Згодом нам сказали, що працюємо незаконно. До 1 вересня треба зареєструватися у Куп’янську – столиці нової республіки. Я вірила і вірю у перемогу, тож відмовилась від цього. Розуміла, що ферма залишиться, але в якому стані? Велике питання".

"Їхали повз рештки людей, машин і снарядів"

10 вересня Наталія прочитала в новинах, що в Хотімлі висадився український десант. Зателефонувати до співробітників не змогла, бо мережа ловила лише в одному місці біля берега. Тож вони самі телефонували керівниці. 

"Всередині все тремтіло. Коли зателефонували з ферми, сказали, що десант не бачили, але, ймовірно, деокупація дійсно відбулась. Нині думаю, що новина була фейкова, але тоді хотілось вірити у неї".

Селище все ж деокупували, але радісні новини були вперемішку з сумними. Тимчасове електропостачання з Вовчанська перервали. А для роботи генератора бракувало дизелю. Засновниця ферми шукала всім містом вихід на бензовози, але через ризик замінувань доріг ніхто не наважувався їхати.

Розв’язати це питання допомогли в Центрі волонтерської допомоги. Наталія отримала дозвіл на транспортування пального у КамАЗі. Неочікувано їй запропонували також поїхати в Хотімлю.

"Виїхали об 11:00, а приїхали лише о 18:00. Бо не було інформації, де зруйновані мости, де немає дороги. Їхали повз рештки людей, машин, снарядів. Всюди ями. Але така довга і складна дорога вартувала тої тремтливої зустрічі".

"Руйнувань немає, але корови голодні"

Питання логістики досі залишається відкритим. Щоб доставити молочні продукти за межами села, доводиться доїжджати до пішохідної переправи та переносити ящики в руках в машину, яка стоїть з іншого боку. 

Ця проблема також ускладнила доставлення кормів для худоби. Минулого року погода дозволила зібрати перший врожай сіна, але на другий не вистачило ресурсів. Досі доводиться використовувати силос, заготовлений ще у 2021 році. 

З цієї ж причини тривалий час не могли продати бичків. Це призвело до браку не тільки грошей, але й кормів для корів. Тому що довелось ділити їх з телятами. 

За пів року окупації ферма втратила близько 138 корів. Але загальна кількість поголів’я нині становить близько 600, тому що корови встигли дати нових телят. До вторгнення щодня доїли 7 тонн молока, на момент деокупації ця кількість зменшилась до 600 л. Нині частково вдалось відновити – до 2,5 тонни. Однак кількість корів, які перебувають на доїнні, значно зменшилась – 180 голів, а жирність молока через брак кормів та відчуття голоду зменшилась до 2,5%.

Єдиний налагоджений ринок збуту продукції – місцеві жителі та працівники. Купують сири та молоко. Кондитерський цех поки що виготовляє тільки вареники та ватрушки замість звичних тістечок та тортів.

"По суті ми починаємо все з початку. Змінився штат, інколи доводиться самій доєднуватися до виробництва. Хай би як не було складно, намагаємось робити те, що нині на часі", – каже Наталія.

На питання, про що зараз мріє, окрім перемоги України, власниця ферми відповідає: "Хочеться повернутися до виробництва тих позицій та планів, які були. А також до екскурсій та проведення професійних семінарів на базі нашої ферми. Хочу, щоб ми розвивали сири, налагоджували доставлення у Харків та відновили роботу сайту. Нині роблю для цього все можливе".