Чи завжди старший має рацію. Як навчити дитину відстоювати власні кордони

У березні соцмережами ширилось відео, на якому жінка з Івано-Франківська принижувала сусідську дівчину за стрибання на скакалці. Жінка вимагала піти з подвір’я та називала дитину "соплячкою". Кілька тижнів тому вже у Києві 13-річний Тимофій намагався провезти у тролейбусі велосипед зі спущеним колесом. Дитину почали цькувати водій та пасажири, а один з чоловіків навіть намагався силою виштовхати велосипед.  

Ці ситуації набули розголосу, Лізу з Тимофієм підтримали у соцмережах. Хлопчику небайдужі навіть подарували новий велосипед. Однак непублічних ситуацій, коли старші, бравуючи власним віком, поводяться агресивно чи по-хамськи — багато. Подекуди своїм віком та становищем зловживають вчителі. У травні, наприклад, з’ясувалося, що київська вчителька обзивала та навіть била дітей. 

Психологиня фонду "Голоси дітей" Ірина Єфимцева розповідає, чому ейджизм — це не нормально, як навчити дитину відстоювати власні кордони, а в яких випадках безпечніше буде залишити зону конфлікту.

Щоб відчувати чужі кордони, маємо усвідомлювати свої

Поняття взаємоповаги в нашому суспільстві ще розвивається. Тому, трапляється, що людина, бравуючи своїм віком чи статусом, намагається забрати те, що належить дитині, або переходить її особисті кордони іншим чином. Це не нормально — ми повинні поважати людину, незалежно від того, 10 їй років чи 50. 

Сторонній дорослий може порушувати особистий простір дитини лише в одному випадку, якщо їй загрожує фізична небезпека. Наприклад, якщо на дитину мчить машина, маємо право відштовхнути її від дороги. Якщо ж дитині нічого не загрожує, стороння людина не повинна фізично її торкатися або давати непрохані поради.

Якщо дитина чи підліток сама порушує кордони інших, варто вказати на це, але конструктивно і з повагою. Якщо поведінка дитини є девіантною (випивка, приниження, ризикова поведінка, що може загрожувати життю та здоров'ю), ми можемо викликати поліцію, яка спілкуватиметься вже безпосередньо з батьками або опікунами щодо їхньої відповідальності.

Ображати слабших — це патерн поведінки. Щоб у людини не виробилась така стратегія, важливо вкладати ресурс у розвиток дитини змалечку. Ми повинні пояснювати, що дитина — важлива, її кордони важливі, але вони завершуються там, де починаються кордони інших людей. Тоді, хай би скільки років не було людині, вона поважатиме себе та інших. 

У старшому віці риси характеру загострюються. Люди можуть поводитись агресивно й через незадовільний рівень життя, поганий фізичний стан. Але навіть це не дає права ображати інших.

Дитині важливо пояснити, що відстоювати свої права потрібно, але безпека — на першому місці

У різних конфліктних ситуаціях вдалими будуть різні моделі поведінки. 

Якщо дитина не порушує права та не переступає кордони інших, а сторонній дорослий підходить з нетактовними коментарями або непроханими порадами, то дитина має розуміти, що вона не зобов’язана до них дослухатись. У такому випадку можна сказати: "Дякую, я почула" і далі робити, як вважаєш за потрібне. 

Дорослий  фізично сильніший за дитину. Тому якщо підходить агресивна людина, я б не радила заглиблюватись в протистояння, безпечніше буде відійти. Якщо дитина мовчить — це не означає, що вона "програла". Це означає, що вона не реагує на неадекватну поведінку.

Якщо навколо є інші люди, варто озирнутись і попросити про допомогу.

Також є таке поняття, як "превентивні" заходи. У дитини має бути людина, якій вона довіряє та може зателефонувати у випадку стресової ситуації, розказати про свою проблему й отримати допомогу.

У критичних випадках слушно буде викликати поліцію. 

Не кожна дитина реагуватиме на агресію спокійно, і це нормально

Коли людина потрапляє у стресову ситуацію, у неї виділяється гормон стресу — кортизол. Він впливає на фізичний стан — через нього ми можемо відреагувати агресивно. А в підлітковому віці людина до того ж ще формує свою особистість та способи реагування.

Батьки повинні нормалізувати будь-який результат поведінки в такій ситуації. Можна сказати: "Все, що ти говорив, — це нормальна реакція на ненормальні обставини". Є ще одна підтримувальна фраза: "Якщо ти в цій ситуації повівся саме так – отже, на той момент це була найкраща поведінка з усіх, що були тобі доступні". 

Якщо дитина дуже запальна, ми не повинні дорікати. Краще разом поміркувати, як можна було б по-іншому вчинити у цій ситуації. Як дитина хотіла б, аби ситуація розвинулась? 

Розмовляючи, ми дозволяємо дитині прожити емоції, які не були прожиті в конфліктному моменті.

Краще звертати увагу не на тип темпераменту, а переконатись, що в сім’ї панує атмосфера довіри, у дитини є усвідомлення власних кордонів і вдома їх поважають.

Чим конструктивніша атмосфера вдома, тим краще дитина реагуватиме в конфліктних ситуаціях. 

Розуміння власних кордонів формується вже з трьох років

Для того щоб 12-річна дитина конструктивно відповідала дорослому, який її ображає, ще в три роки потрібно закласти їй відчуття поваги до себе та до оточення. 

У цьому віці дитина вже усвідомлює, що вона — окрема людина. Бажано, щоб в дитини з’явився власний простір — її кімната. Ми повинні поважати його та особисті речі дитини. 

Не потрібно вимагати, щоб дитина ділилась іграшкою, якщо вона цього не хоче. Навіть якщо дитина виросла з власного одягу або не використовує якісь речі, не варто самовільно їх забирати та віддавати. Спершу запитайте дозволу у неї. Якщо вона каже "ні", ми маємо поважати її думку. 

Ми також не повинні змушувати дитину до некомфортного для неї тактильного контакту. Наприклад, ви прийшли до бабусі та дідуся в гості, дідусь хоче обійняти та поцілувати дитину, а вона — ні. Найкраще, що батьки можуть зробити в цій ситуації, — пояснити, що дитина не в настрої, не хоче або просто не любить обіймів, і на тому поставити крапку. 

Таким чином в дитини вибудовуються відчуття власних кордонів. В довгостроковій перспективі це спрацює запобіжником від дорослих, які дійсно мають намір її скривдити. 

Дитина 3-4 років не вміє контролювати свій емоційний стан, тому відстоює власні кордони досить гучно та агресивно

Завдання дорослого — нормалізувати її емоції. Пояснити, що вона втомилась, засмутилась, хоче спати чи їсти. Тільки коли дитина заспокоїться, варто обговорити ситуацію — зрозумілими словами пояснити, що відбулось, і запропонувати конструктивніший спосіб проявляти свої емоції: "Ти розсердився і вдарив мене, було боляче. Давай наступного разу, коли ти будеш сердитись, ми зробимо трохи по-іншому". 

Іноді дітки можуть в істериці кидатись на підлогу, тупотіти ніжками. Є батьки, які бояться осуду оточення і починають сварити дитину. А є ті, що стоять поруч та чекають, не смикаючи її. Вони не карають маля за прояв почуттів, а дають змогу заспокоїтись, а вже потім обговорюють ситуацію та навчають конструктивних способів реагування в неагресивній атмосфері. Друга стратегія поведінки — краща і дієвіша. Таким чином дитина відчуває, що її поважають.

Дитина має розуміти, що в неї є міцний, підтримувальний і неосудливий тил

У житті дитини молодшого шкільного віку відбувається багато змін. У цьому віці особливо важлива увага батьків. Вони повинні знайти 15 хвилин на день, аби не відволікаючись (ні на телефон, ні на приготування вечері) поспілкуватись з дитиною. Посидіти, дивлячись в очі один одному, запитати, як пройшов день у дитини та розповісти про себе. 

Під час цього процесу також формуються особисті кордони. Дитина розповідає про себе, дорослий нормалізує її поведінку або радить, як можна було зробити по-іншому. Не засуджуючи, а допомагаючи. 

У середній школі дитина вже більш компетентна у спілкуванні та відстоюванні особистих кордонів. Дитина повинна знати, що завжди може прийти до батьків і розказати про неприємну ситуацію. Її не знецінять, не покарають, а підтримають. Це база і те, що має бути в будь-якому віці.

Не можна замовчувати агресію, хай би ким не був кривдник: вчителем, сусідкою, завучем

Зі зміною віку змінюються й авторитети дитини. До 5-6 років — це батьки. Потім — вчитель. У підлітковому віці авторитетами стають однолітки. Часто діти можуть казати про несправедливість у школі. Не варто це ігнорувати, адже це значний проміжок життя дитини.

Буває, що вчитель вчиняє зовсім не як авторитет, тоді батькам варто з ним поговорити. Дитина має розуміти, що батьки на її боці. Навіть якщо ситуація неоднозначна, ми повинні спершу розібратись, а потім наодинці (а не у форматі публічного осуду) вже коментувати, де дитина не мала рацію.

Коли вчитель дуже грубо порушує кордони учнів (наприклад, кілька років тому була ситуація, коли завучка відрізала пасмо волосся учениці через те, що та його не заплела), важливо не залишати це на рівні розмов, а писати офіційні скарги та очікувати рішення від керівництва школи. Це дасть дитині розуміння, що так поводитись з нею не можна й агресор буде покараний. 

Якщо дорослий не впорався зі своїми почуттями та перевищив повноваження, він повинен щиро перепросити перед дитиною, також йому є сенс звернутись за психологічною підтримкою.  

Якщо дитина не хоче після ситуації, що травмувала її, відвідувати уроки вчителя, з яким був конфлікт, психолог має провести роботу зі страхами дитини. Якщо рівень страху не спадає, потрібно дати дитині той захист, якого вона потребує: піти з нею на урок або навіть перейти до іншого навчального закладу. Спокій дитини має бути на першому місці. 

Якщо трапився конфлікт, його потрібно обговорити та підтримати дитину

Якщо конфліктна ситуація трапилась, батькам варто бути відвертими та підтримувальними. Можна сказати, що у світі багато людей, всі вони різні та можуть перебувати в різних станах. Пояснити, що постраждалими від нападів можуть бути й інші дорослі. 

Варто сказати, що річ не в дитині: "Ти поводився нормально, мав право зробити те, що зробив. Так, інколи дорослі зловживають своїм віком, своєю силою для того, щоб досягати цілей. На жаль, не всі люди, коли дорослішають, стають мудрими та справедливими. Мені шкода, що ти потрапив в таку ситуацію, а мене не було поруч, щоб захистити тебе".

Тереза Лащук для LIGA.Life