Чи реалістичне кохання у книжках. Розбираємо з психологом популярні кліше

Вчені не втомлюються досліджувати вплив читання на наше фізичне та психічне здоровʼя. На сьогодні доведено, що художні книжки покращують емпатію. Також регулярне читання збагачує словниковий запас, допомагає запобігти погіршенню когнітивних функцій з віком та навіть знижує стрес.

Однак не слід виключати, що література, як елемент масової культури, здатна впливати на наш світогляд та розуміння певних понять, зокрема почуття кохання.

Українські видавництва щомісяця поповнюють свої полички новими романами про палкі почуття, а соцмережі не перестають їх обговорювати. 

Наприклад, тег #тисячапамятнихпоцілунків до однойменної книги Тіллі Коул нині має понад 8,1 млн переглядів. А романи американської письменниці Колін Гувер за сумарним тиражем перевищують наклади Джорджа Мартіна та Стівена Кінга. Тег її найпопулярнішої книги "Покинь, якщо кохаєш" (It ends with us) нині має понад 8,8 млн переглядів. І це лише україномовні теги. Під англійським – понад 2,8 млрд!

Але як книги, де кохання часто стереотипізоване, а стосунки нереалістичні, можуть впливати на наше уявлення про кохання та потенційного партнера? Поширені романтичні кліше LIGA.Life розібрала з психологинею, арттерапевткою та членкинею Національної психологічної асоціації Дарією Кудіновою.

Про здорові стосунки нецікаво читати

Не можна сказати, що лише література формує наше уявлення про романтичні стосунки. Ні, велику роль відіграють виховання, стосунки в сімʼї, досвід, а лише потім масова культура (фільми, журнали, книги). Проте ігнорувати цей вплив також не слід. 

"Покоління, яким нині 25-40 років, виросли без адекватного статевого виховання. З ними мало говорили не тільки про секс, але й стосунки з потенційним партнером. Тому джерелом знань ставали книги, журнали та фільми", – пояснює Дарія.

Все починалось з казок, де дівчата чекали принців, хлопці мусили добиватися принцес, а в результаті всі жили довго та щасливо. І ніби нічого такого, всім нам знайомі такі сюжети, але вони не мають нічого спільного з реальними стосунками.

У школі учні читали класичні романи, де у більшості випадків транслювались застарілі суспільні канони. Наприклад, що жінка має займатися лише побутом та вихованням дітей, а чоловік – заробляти. Також розлучення було непопулярною темою, натомість пропагувалися терпіння та смирення. 

"Саме остання проблема, на жаль, була дуже реалістичною. Адже покоління наших батьків, а ще більше дідусів та бабусь, не мали такої статистики розлучень, як тепер. А це терпіння поширювалось не лише на взаємовідносини, але й на секс. Досі до мене приходять жінки, які вважають, що секс без бажання – це нормально, як і зносини як маніпуляції: зараз підлещусь до чоловіка, а він мені за це щось купить", – пояснює психологиня.

У період 1990-2000-х в Україну почали приходити американські кліпи та серіали, типу "Секс і місто", де вільно говорять про стосунки та секс. Згодом на поличках зʼявляються перекладені любовні романи, часто низької якості, але високої популярності. Напевно, ви бачили такі на поличках у мам та бабусь. Зазвичай вони характеризувались дуже пристрасним сюжетом і не менш яскравими обкладинками. 

"Людям подобається читати про надрив та гостроту емоцій, подолання перешкод заради кохання тощо. А от про здорові стосунки читати не так цікаво", – підсумовує експертка.

Щоб зрозуміти, як така література може впливати на наше розуміння романтичних стосунків, розберімо популярні кліше. 

І жили вони довго та щасливо

Історії про Попелюшку та Білосніжку закінчились весіллям, а Рапунцель словами: "І жили вони довгі-довгі роки в щасті та достатку". Тобто сценарій у всіх подібних казках однаковий: принцеса потрапила в халепу, принц її вирішив звільнити, зло помирає, і всі живуть довго та щасливо. 

Але попри те що цей сценарій логічний, він абсолютно не привʼязаний до реального життя. З погляду психології, це шкідлива пастка. Адже не показує дітям, що є й інші варіанти розвитку стосунків.

"Переосмислення казок ми вже спостерігаємо в кінематографі. Наприклад, героїня мультфільму "Холодне серце" Ельза у фіналі не має пари. А головна героїня "Відважної" не чекає на принца, а навпаки – демонструє свій войовничий характер", – розповідає психологиня.

Дівчата та хлопці, яким з дитинства насаджують ідею вічного кохання, можуть мати дисонанс, коли раптово хтось з близьких розлучається: "Як так? Мене вчили інакше, а в казках завжди щасливий кінець". 

"Ба більше, у дорослому віці ці діти можуть щосили триматися за нездорові стосунки. Попри те що інколи розлучення – це єдиний вихід", – пояснює Дарія.

Це не означає, що треба відмовитися від казок. Психологиня радить дорослим обговорювати з дитиною сюжет і пояснювати, що happy end не завжди трапляється у житті. Однак це цілком нормально.

Чоловік – завойовник, жінка – трофей

Напевно, не тільки в книжках ви чули тезу: "Чоловік має робити перший крок" або "Чоловік має завойовувати жінку". Саме тому в казках та романах так багато хоробрих принців, рицарів і воїнів та примхливих і часто бездіяльних головних героїнь.

Згадаймо героїв "Вечори на хуторі біля Диканьки" Миколи Гоголя. Вакула мусив їхати аж до цариці, щоб дістати черевички для Оксани. Інакше вона б не вийшла за нього заміж. Однак аналізуючи цю ситуацію, примха Оксани скидається більше на маніпуляцію, ніж на чесні почуття.

"На сторінках книжок подібні "ігри" – це запорука емоцій. Про них цікаво читати. Та чи комусь хочеться проживати їх на собі? Чому чоловікам потрібно завойовувати, а жінкам чекати завоювання і бути трофеєм? Рано чи пізно такі маніпуляції можуть призвести до купи неприємних наслідків", – каже експертка.

Серед них:

• невміння домовлятися;
• створення союзів, де люди не знають одне одного справжніми, натомість намагаються зіграти ролі "завойовника та неприступної фортеці";
• докори, претензії, конфлікти, які згодом можуть призвести до розставання.

Окрім того, "завоювання" може бути своєрідним дозволом на агресію. Наприклад, Ромео під балконом Джульєтти – це романтично, але тільки тому, що їхні почуття взаємні. 

А тепер уявіть, якби під ваш балкон приходив(ла) хлопець/дівчина, які вам не подобаються. Чи було б вам приємне таке "завоювання" у формі сталкінгу, яке більше лякає, ніж пробуджує кохання?

Романтизація насильства 

Навколо вже згаданої книги Колін Гувер "Покинь, якщо кохаєш" точилось багато обговорень. Були ті, хто приписував їй романтизацію насильства. Адже Райлі (один з головних героїв) описувався як чарівний принц, про якого мріє кожна дівчина, допоки він не почав чинити насилля щодо коханої Лілі. 

Та докори читачів можна нівелювати тим, що Лілі все ж пішла від Райлі, бо була не готова виправдовувати вчинки коханого все життя. Подібну негативну модель стосунків вона вже бачила у своїх батьків.

Однак якщо покопатися в еротичних/романтичних оповіданнях чи романах для жінок, можна дійсно зустріти романтизацію абʼюзивної поведінки. Наприклад, головний герой бере жінку силою, а та неодмінно отримує оргазми, що вже нереалістично.

"Це призводить не до задоволення, а дисоціації з тілом, відторгнення своєї сексуальності тощо. У перспективі людина просто втрачає здатність прислухатися до свого тіла", – стверджує психологиня.

Абʼюзерам також притаманні ревнощі та власність щодо своєї половинки. Вони можуть обмежувати коло спілкування, контролювати та вирішувати за кохану людину. Згодом постраждалі від абʼюзу мусять пропрацьовувати ці травми, щоб повернути здорову самооцінку та в майбутньому побудувати адекватні нетоксичні стосунки.

Протилежності притягуються

Зазвичай в літературі цими протилежностями є люди різного соціального статусу, освіченості чи достатку.

Наприклад, в книзі Гелен Хоанг "Коефіцієнт поцілунку" хлопець з бідної сімʼї, який поєднує роботу кравця з ескорт-послугами, закохується в зациклену на роботі економетристку. 

Рон та Герміона з "Гаррі Поттера" також доволі різні. Герміону виховували звичайні люди, а Рон виріс у великій сімʼї чарівників. Дівчина обожнює навчання, багато читає, а хлопець не показує особливої успішності. 

Ще один приклад – герої роману Ніколаса Спаркса "Записник. Сторінки нашого кохання". Ноа та Еллі – звичайний робочий та донька заможних батьків – попри всі перипетії, залишаються разом.

"Протилежності можуть мати різні цінності, інтереси, погляди на виховання дітей, побут та навіть відпочинок. У практиці зустрічала пари, які ненавидять відпочивати разом, бо один любить пасивний відпочинок, інший – активний. В романах показуються, як таким парам цікаво разом, але насправді в таких стосунках доводиться або постійно шукати компроміс, або хтось один матиме комплекс меншовартості, поступаючись своїми бажаннями та цінностями. В книгах це зазвичай упускається", – розповідає експертка. 

Від ненависті до кохання

У романі "Випадкові наречені" Крістіни Лорен головні герої Олів та Ітан ненавидять одне одного. Однак через збіг обставин вони мають летіти разом на відпочинок, де ненависть переростає у пристрасть, а згодом кохання. 

Однак Дарія стверджує, що справжня апатія чи ненависть ніколи не переростають в приязнь. До того ж це може призвести до агресивного навʼязування: "Ти мене ненавидиш? Нічого, полюбиш!" Це шлях до абʼюзивних стосунків.

З іншого боку, люди можуть хибно сприймати інші почуття за ненависть. Наприклад, "я його ненавиджу, тому що він не зі мною". Та насправді за таким почуттям ховається не ненависть, а інтерес.

Подолання складнощів

У романі має бути динаміка – завʼязка, кульмінація і розвʼязка сюжету. Однак через це може виникнути враження, що люди не можуть просто любити одне одного. В них має бути купа перешкод до омріяного "щасливого і довгого життя разом".

Наприклад, Белла із "Сутінок" має перетворитися на вампіра, щоб бути з коханим. Тобто фактично це самопожертва.

"Однак у житті кохання не має бути надцінністю. На першому місці у здорової людини має стояти вона. Самопожертви в стилі "я все зроблю заради кохання" суперечать головній цілі цього почуття – приносити щастя. Звичайно, в житті пари можуть бути перешкоди. Але жертва собою, звичним життям або цінностями – це не про здорові стосунки, а, найімовірніше, про підкріплення токсичного вислову: "Я – остання літера алфавіту", – підсумовує експертка.