Батьки, відчепіться від себе. Як мамам і татам знайти час для себе без провини
Війна, робота чи її пошук, переїзд у більш безпечне місце, адаптація до нових умов, вивчення іноземної мови, стрес, час для себе та ще багато інших сфер, які сучасним батькам потрібно поєднувати з доглядом за дитиною.
Чи можливо все встигати? Про це LIGA.Life поговорила з українськими мамами, а про важливість часу для себе розпитала Анну Кочуренко, КПТ-психотерапевтку та співвласницю одеського центру психотерапії та психіатрії "Коло сім’ї".
Заспокойтеся: встигати все – неможливо
Ірина Костюк – менеджерка з корпоративних комунікацій та мама шестирічного сина. Через війну вони вимушено переїхали в Польщу, де нині мешкають. Зізнається, що батьківство – складна робота. Ірина пройшла довгий шлях прийняття, що стала мамою, а згодом – батьківське вигорання та постійне почуття провини за те, що робить недостатньо. Також складним був перший місяць після евакуації.
"Ми були постійно разом, обидва мали стрес. Багато говорили про війну, пояснювала, чому евакуювалися. Також питала, як він себе почуває, проговорювали його та мої емоції", – розповідає жінка.
Однак після евакуації робочі обов’язки не зменшились. Ірина мала поєднувати принаймні ці дві сфери. Тому постійно пояснювала сину: "У мене є робота. Мушу її виконувати, але після будемо гратися, гуляти, говорити тощо".
Ірина розуміла, що якісно проведений час з дитиною без гаджетів – необхідний. Це допомагало йому пережити стрес. Тож після роботи приділяла весь час дитині. На себе його не вистачало. Нині поступово повертається до дозвілля наодинці.
"Під час пандемії ми також були лише вдвох. Я працювала, а син щохвилини бігав до мене: "Мамо, допоможи/зроби". Щоб займати його чимось, грішила і давала планшет та мультфільми. Але коли ти виховуєш дитину сама, складно все поєднати. Це майже нереально. А мені цього дуже хотілось, тому дозволяла собі такі хитрощі", – пригадує жінка.
Анна Люднова працює у сфері онлайн-маркетингу та комунікацій, а також разом з чоловіком виховують трирічного сина. Впевнена, що ідеального поєднання всіх сфер не існує: "Щось все одно завжди просідатиме". Після народження дитини Анна продовжила працювати. Адже її професія стрімко розвивається в сучасному світі, тому відставати не можна. Перше, що їй довелось прийняти у статусі мами, – ідеально не буде, потрібно дослухатися до себе та делегувати.
На питання, чи є в неї час на себе, відповідає: "Є, але вночі, коли дитина спить. 23:00-01:00 можу писати прозу, поезію, есе. Бо час на себе для мене – це про творчість".
У Юлії Куліненко двоє доньок – 3 та 12 років. Вони вже двічі втікали від війни. Спочатку у 2014 році – з Донецька у Київ, а минулого року – з України в Німеччину. Каже, що не важливо, чи вдається все поєднувати, жити все одно треба. Головне правило, яке засвоїла ще після переїзду до Києва, – планувати безглуздо і важко.
"Усвідомила, що все може піти не за планом, тому що в обох доньок складний період, тож потребують багато уваги. До того ж після переїзду є багато справ з документами, вивченням мови тощо. Тож якщо щось не вдається чи не встигаю, не засмучуюсь", – ділиться досвідом жінка.
Час для себе змушує шукати. Тому що без цього не витримала б. Тому вночі, коли не дуже хочеться спати, сідає за улюблене рукоділля.
Журналістка Наталя Бушковська називає материнство під час війни дуже складним досвідом. Вона виховує двох дітей – 6 та 9 років.
"Все, що можеш іноді зробити, – хоча б тимчасово забити на те, що тобі було важливим до війни: здорове харчування, вимогливість в освіті, як часто кричиш на дітей. Якщо дитина жива, сита і без психологічної травми, мама вже впоралася на 200%", – зазначає Наталя.
Однак зізнається: на себе часу особливо немає. Одна з причин – часто немає з ким залишити дітей.
Отже, материнство, особливо під час війни, можна описати як роботу, яка вимагає прийняття неідеальності та незапланованості.
"Встигати все нереально. Не слухайте жінок, які кажуть, що гармонійно поєднують все: і материнство, і кар’єру, і хобі, і хатні справи. Вам однозначно щось недоговорюють, наприклад, що з дітьми допомагають батьки або няні", – наголошує експертка.
Не відмовляйтеся від часу для себе
Вільний час наодинці з собою важливий для батьків, тому що:
з точки зору нейробіології, так ви даєте можливість мозку обробити всю отриману інформацію;
можете видихнути та скерувати сили на себе, а не на інших людей;
таким чином відновлюєте ресурс, але не з точки зору пошуку нового, а впорядкування наявного.
"У суспільстві існує підміна понять: якщо любиш дітей, то час з ними – це поповнення ресурсу. Але це неправда. Для порівняння: ви любите купувати одяг. Однак якщо всі вихідні ви проводите за шопінгом для своїх трьох дітей, то це складно назвати відновленням ресурсу", – пояснює Анна.
Окрім того, час для себе – це не миття посуду чи прибирання. Це час на хатні справи, а не на себе. Треба розділяти ці поняття. Виняток – якщо ви фанат цієї справи і отримуєте задоволення від процесу.
Натомість додаткові дві години сну, побачення з собою у кав’ярні, тренування, хобі чи просто лежання на дивані з книгою – це те, що ви робите для себе, не задовільняючи потреби дитини/партнера/батьків/роботодавця.
Важливе правило – організовуйте тривалий відпочинок. Уривчасті паузи по 15 хв – це краще, ніж нічого. Однак за цей час відновитися неможливо. Наприклад, якщо вирішили організувати собі вихідний, то це має бути день без роботи, прибирання, миття посуду та інших справ.
Проте не завжди виходить так, як нам хочеться. Інколи батьки потрапляють у критичні ситуації, коли робота, хатні справи та навіть час на себе мають відійти на другий план. Наприклад, під час хвороби дитини.
"З чистою совістю закривайте очі на все, окрім здоров’я малечі. Не прибрано в хаті – нехай, не встигли приготувати вечерю – замовте, а головне – пам’ятайте: це ненадовго. Дитячі рюмсання та ваш поганий сон скоро закінчаться. Коли дитина одужає, вона сама побіжить від вас. Адже ви їй також з часом набридаєте", – радить Анна.
Тобто в кризових ситуаціях в пріоритеті – дитина, але щойно вона одужає, повертайтесь до себе.
А якщо знехтувати часом на себе?
Можна втратити баланс між "важко" та "з задоволенням". Маму чи тата нічого не радує, стає важко робити те, що ще вчора було більш-менш легким, з’являються апатичність, надмірна чутливість, тривожність та дратівливість. Це дзвіночки, що емоційне вигорання вже вас накриває.
Ірина Костюк зізнається, що переживала вигорання не раз. Коли Марку було сім місяців, почала працювати ночами. Сон відійшов на другий план, але без роботи також не могла: "Мені приносило задоволення, що, бувши мамою в декреті, можу ще й розвиватися. Окрім цього, пройшла курс письменницької майстерності, почала вести Instagram. Шукала будь-який спосіб ковтнути повітря доматеринського життя".
Спершу їй вдавалось, але згодом постійне безсоння, стрес та нервові зриви почали даватися взнаки. Коли сину було півтора року, жінці було складно опанувати емоції. Криза двох років враз перетворювала усміхнену дитину в "маленького монстра".
"Він потребував багато часу. Розуміла, що це моя відповідальність. Однак я морально була неготовою до цього. Плакала вдень, закривалась у ванній, кричала. Здавалось, що я – погана мама і все роблю не так", – розповідає Ірина.
Юлія Куліненко має симптоми вигорання нині. Подібний стан був в неї у 2020 році, але не лише через батьківство, але й пандемію, смерть матері та поєднання всього цього з роботою.
"Дуже важко себе примусити щось робити. Зі сторони всі дивляться на мене та кажуть, яка я енергійна. Однак знали б вони, яких зусиль мені це коштує. Рятує час наодинці з собою – заварюю чай, сідаю і в’яжу намисто. Або залишаю дитину на старшу доньку чи подруг і йду співати українських пісень та розповідати німцям про події в Україні", – розповідає жінка.
Натомість Анна Люднова не має досвіду вигорання. Каже, що навчилася вчасно розпізнавати відсутність ресурсу та фізичні симптоми цього стану. Тому зупиняється, делегує інші справи і дозволяє собі відпочити. Також допомагають подорожі вихідного дня неподалік столиці.
"Кредо "щаслива мама – щаслива дитина" дійсно працює. Мій син чітко зчитує мій психологічний стан: коли я в ресурсному стані, з дитиною все добре, і навпаки", – додає Анна.
Як знайти час для себе
Хоч би як складно не було поєднувати батьківство з іншими сферами життя, час на себе все ж необхідний. Щоб його знайти, психологиня радить:
Постійно переглядайте пріоритети. "Чим менша дитина, тим більша потреба фізичної залученості (гойдати, водити за ручку, годувати). У підлітковому віці ця потреба мінімізується, на противагу збільшується – у моральній близькості", – пояснює експертка.
Тож коли дитина росте і йде гуляти з друзями чи бавиться в іграшки в іншій кімнаті, згадайте, що ви у себе на першому місці. Однак прийміть той факт, що коли дитина переживає кризу чи захворіла, то все може відійти на другий план. Вона буде в пріоритеті.Працюйте над режимом дня дитини. За словами психологині, це як мінімум зменшує витрату сил та часу на вкладання дитини спати. Бо щодня приблизно в один і той самий час у неї виникатиме тяга до сну.
Залиште себе в спокої, з вами все добре. Почуття провини – це те, що відчуває ледь не кожна мама. Здається, що всі навколо такі продуктивні, а ви – нічого не встигаєте. Однак якби кожна мама показувала ширшу картинку у розмові чи соцмережах, то було б зрозуміло, що хтось має няню, інші віддають дитину бабусі, а дехто, як і ви, також відчуває провину і намагається поєднати все.
"До сьогодні маю питання: "Чи я достатньо хороша мама?" Тому інколи запитую сина: "Чого тобі не вистачає?" Якщо щось не окей, він каже, – розповідає Ірина Костюк та додає: – Була історія, коли він сказав, що я обрала найгіршу професію, тому що постійно працюю. Відтоді намагаюсь знайти хоча б 15 хв для спільного часу: малювання, вирізання, читання, перегляду мультиків. Після цього дитина мене спокійно відпускає працювати".
Юлія Куліненко зізнається, що також мала провину. Коли опинилася за кордоном одна з двома дітьми, то це почуття зникло. Тому що воно забирає ресурс, який потрібен, щоб втримати себе та дітей: "Якщо я буду без сил, моїм дітям ніхто не допоможе".
Пояснюйте дитині, що кожен має потребу побути на самоті. Бажано з малечку доносити до дітей ідею поваги особистого простору та потреб один одного. Однак можете вимагати поваги до власного простору, лише якщо поважаєте особисті кордони дитини.
Наприклад, Анна Люднова пояснювала сину: "У тебе є велика коробка з іграшками. Тобі подобається годину гратися з ними. Мамі також потрібен час, коли вона зможе займатися своїми справами в тихих обставинах".
Делегуйте не тільки обов’язки, але й час з дитиною. Ви не можете взяти відпустку від дітей, як це відбувається з роботою у разі вигоряння. Альтернатива – тимчасове делегування догляду за дитиною родичам, друзям, няні. Психологиня наголошує: "Дітям потрібні не лише батьки". Їм важливо відчути себе частиною великої мережі, де є спілкування не лише з мамою й татом, але й однолітками, людьми молодшого та старшого віку.
"В одному з досліджень вчені шукали спільне між довгожителями, яким понад 100 років, різних рас та континентів. Цікаво, що вони мали різний раціон, звичаї, кліматичні умови життя. Не нехтували поганими звичками. Однак їх об’єднувало життя у великих родинах, де мали купу зв’язків. Тому наступного разу не звинувачуйте себе, коли віддаєте дитину бабусі. Це матиме позитивний вплив не лише для вас, але й для дитини", – наголошує Анна.