Танець, який не знає віку та ваги. Як це – почати займатися балетом у дорослому віці

З чим у вас асоціюється балет? З музикою, пуантами, спідницею-пачкою? А можливо, з молодістю, стрункістю, міцними мʼязами? Зовні здається, що бути балериною – просто і гарно. Та насправді це складна праця, роки тренувань і нерідко травмувань та реабілітацій.

Однак є й масовий балет – хобі, яке може спробувати кожен. LIGA.Life вирішила відчути це на собі та перевірити, чи дійсно балет – обовʼязково про молодість, стрункість, пуанти та спідницю-пачку. Розповідаємо про це у репортажі з Kyiv Ballet School.

В гостях у професійної балерини

Суботній ранок. У районі київського Велотреку майже немає людей. Кавʼярні тільки відкривають свої двері, а я йду на перше заняття… з балету! Звичайно, у голові виринає класичний, ба навіть стереотипний образ балетного заняття: дівчина у рожевій пачці, світлому балетному купальнику та на пуантах граційно вигинає спину біля станка. 

Зона ресепції Kyiv Ballet School тільки підживлює мою уяву. На стінах висить велика дошка з Pinterest-фото балерин та крилатими фразами, як: "Танець – поезія ніг" або "Танець – це створення скульптури, яку можна побачити лише на мить". 

За дверима з написом "Балетна зала" звучить повільна музика, ніби хтось дійсно грає на фортепіано. Викладачка та засновниця балетної школи – Марина Прілоус каже ученицям: "Вдих. Видих. Вдих. Видих". 

Марина – професійна балерина. У 6 років батьки віддали її до балетної школи при Дніпровському Академічному Театрі Опери та Балету. З того часу жила "грандіозною метою" – бути балериною. А про викладання не те що не мріяла, навіть не думала.

Попри естетичність та граційність балету як танцю, це доволі травматичне ремесло. Підвищуючи планку, викладачі Марини не брали до уваги стрімкий розвиток та нестабільність організму 15-річної дівчинки. Робота на фізичній межі призвела до того, що кожні пів року Марина опинялась на ліжку з гіпсом чи фіксатором. 

"Балетні травми – жорстокі", – скаже мені згодом Марина: "Оскільки мої батьки лікарі, то в моменти прикутості до ліжка почала вивчати анатомію, щоб розуміти, як працює моє тіло, та як можу обійти травми. Тоді зрозуміла, що викладачі – заслужені артисти України, яких дуже поважаю – абсолютно не знали анатомії. І ті задачі, які вони ставили перед балеринами, були нереалістичними з погляду фізіології".

Повертаючись до занять після травми, Марина ділилась знаннями з викладачами. Інколи це призводило ледь не до конфлікту. Бо не прийнято, щоб учень вчив викладача. Згодом їй запропонували викладати дітям підготовку до балету. Дівчині було лише 16 років. Така відповідальність її неабияк лякала. Та врешті-решт зголосилась. Паралельно продовжила танцювати у спектаклях, а разом з тим знову і знову травмувалась.

– Глядач бачить красиву картинку на сцені. Та насправді це тяжка робота. Попри те, що я танцювала у масових ролях, це 1,5 години на сцені три рази на тиждень, без урахування тренувань. У такому режимі танцювала до 20 років, – пригадує Марина.

– А потім? – запитую я, розуміючи відповідь.

– Травма колінного суглоба, яка не відновлюється. На жаль, вона закрила мою карʼєру.

– Було боляче йти з балету?

– Ще й як! Було таке відчуття, що вклала в це своє життя і більше нічого не вмію. Це, напевно, найгірше – мене готували до одного сценарію, а я опинилася в іншому.

– Вам було 20, чому не опановували іншу професію?

– Намагалась. Навіть вступила до університету на соціального працівника. Але так і не закінчила. З 16 років я викладала. Мої діти показували непогані успіхи. Тож вирішили зупинитися на викладанні. 

Сидячи за дверима "Балетного залу", я чула голос людини, яка віддається своїй справі. Я не знала, який саме урок там був. Адже у школі викладають партерну гімнастику, класичний (балет) та народно-сценічні танці. Марина спокійно пояснювала дівчатам, які мʼязи працюють, коли вони роблять цей рух. Який буде наступним тощо.

Початківці не стоять на пуантах

Мої роздуми перервала адміністраторка Вікторія, яка щойно прибігла на роботу. Побачивши мене, сказала: "Добрий ранок! А ви зарано". Скориставшись можливістю, я розпитала Вікторію про діяльність школи детальніше. Деякі факти розповіла мені згодом і сама викладачка.

Марина заснувала Kyiv Ballet School ще до коронавірусу, коли розпрощалася з роллю найманого працівника. Спочатку викладала онлайн, а після локдауну орендувала перше приміщення для офлайн-занять. У 2021 році кількість людей збільшилась. Тож відкрила власний зал на вул. Володимирській. 

Та потім сталося повномасштабне вторгнення. Орендодавець залу не поступився ціною, тож від приміщення довелось відмовитись. Заняття знову перейшли в онлайн. У серпні 2023 року Марина та її школа вдруге почали все з нуля на вулиці Бульварно-Кудрявській.

У кожній гімнастичній чи танцювальній групі займаються до 10-12 людей. У суботу відбуваються відпрацювання: ті, хто пропустив тренування протягом тижня міг надолужити з іншою групою. Цільова авдиторія – дівчата від 16 років, але фактично приходять від 18.

Перший стереотип про балет, хоч і масовий, луснув як мильна бульбашка. Адже як людина, яка нічого не знає про балет, мені здавалось, що цим можуть займатись лише юні дівчата. 

– Коли я почала викладати для дорослих, мені також здавалось, що балет як хобі – це неможливо. Для мене, як професійної балерини, було дуже дивно, що дорослі люди, які ніколи не займались, раптом вирішили танцювати балет. Ба більше, вони хочуть стати на пуанти!, – каже мені Марина після нашого першого заняття.

– Йдучи до вас на заняття, я також уявляла себе в купальнику, пачці та на пуантах!, – кажу я, показуючи на вишукано розшитий костюм балерини, який висить позаду мене. 

– Я розумію, – сміється Марина і каже: – Але це нереальний запит. Я встала на перші пуанти після 5 років регулярних тренувань. Готувала до цього своє тіло. Тому тверезо розумію і беру на себе відповідальність: ставити на пуанти початківця не буду. 

Мій другий стереотип луснув ще гучніше за перший. На пуанти я сьогодні не стану.

Партерна гімнастика, вага та вік

Перше заняття Марини закінчилось. Із зали виходять розпашілі дівчата в тендітних купальниках, розшитих квіточками. Вони займаються балетом на високому рівні. Невпевнено заходжу в залу, роздивляючись навколо. В повітрі злегка пахне потом. З ним бореться прохолода лютневого ранку з відкритих вікон. 

Мені на зустріч йде дівчина з яскраво рожевим волоссям, охайно зібраним в пучок. Вона рівно тримає спину, а її штани характерно шарудять: "Вітаю, я – Марина! Сьогодні займаємось в цій залі. Вона ділиться на три лінії. Перша – моя, дві інші – ваші. Беріть інвентар: резинку, килимок, валик, масажні мʼячики, подушки та цеглинки. Це заняття з партерної гімнастики". 

Що таке гімнастика – зрозуміло, але "партерна" – це яка? 

Це комплекс вправ, які допомагають розвинути важливі для класичного танцю навички – гнучкість, силу, витривалість, баланс та координацію. Саме завдяки їм балерини тримають себе у формі. Тренування складається з елементів йоги, пілатесу, дихальних вправ та класичного танцю, а найприємніше – самомасаж за допомогою інвентарю.

– Партерна гімнастика і класичний танець – дуже повʼязані. Саме тому кожне заняття з балету починається з гімнастики. Фактично опановуємо своє тіло в просторі – на підлозі, стоячи тощо. Наприклад, вчимося працювати окремо ногами без залучення тулуба або навпаки. Це все профілактує травмування, – пояснює мені Марина.

– Але чим це відрізняється від стретчингу? – спантеличено запитую.

– Ми не приділяємо увагу тільки розтяжці. Працюємо над тим, щоб мʼязи були не надто довгими або короткими. Тому вправи чергуються. Також є виворітні положення – елементи класичного танцю. Такого у звичайному стретчингу немає.

Поки говорили, зала заповнювалась жінками абсолютно різного віку та статури. Це підтверджує дисклеймер на сайті балетної школи:

Поруч зі мною стоїть Олена Сучик. Їй 42 роки. Каже, що в певний момент життя їй бракувало мʼякості, гнучкості, розтяжки. Тож спочатку пішла на балет, а потім – на партерну гімнастику.  

– Три роки тому мені потрібно було попрацювати над спиною. Знайшла групу старших жінок, які займались балетом в іншій школі. Серед нас навіть є декілька бабусь, чиї онучки танцювали разом з нами. А нашій викладачці за 80 років! Але балет неможливий без партерної гімнастики – не вистачає розтяжки, пропрацювання мʼязів. Так я потрапила до Марини, – розповідає Олена.

– А ви мали якісь стереотипи про балет до того, як почали займатися ним? – цікавлюсь.

– Так! Думала, що це лише для маленьких худеньких дівчат. Тому для мене було здивуванням, коли знайшла балет для дорослих, де 50-річні жінки закидували ніжку на станок краще, ніж я! Подумала: "Окей, ну мені ж не на сцену виходити!". З цією фразою через 1,5 року вийшла на сцену і танцювала. Немає нічого неможливого! Можна просто отримувати задоволення на тому рівні, який тобі до снаги. 

Згодом Марина мені пояснила, що балет – все ж не спорт, а мистецтво. Для нього на першому місці не фізична форма, а бажання, натхнення та дисципліна: "Ми любимо прим та знаних балерин за їхню техніку, а не за фізичну форму. Звичайно, на заняттях працюємо над тілом, але якщо не наповнюєте кожен свій рух вогником, енергією, любовʼю до своєї справи, то це буде сухо та нудно. Тому неважливо, скільки вам років та яка ваша вага, якщо хочете займатися балетом". 

Третя бульбашка упереджень луснула. 

Біль – новий ворог

Розігріваємо стопи. Колючий мʼячик впивається в них, викликаючи і лоскіт, і приємне розслаблення, ніби під час масажу. Марина звертається до мене: "Десь стало неприємно, боляче, судоми – кажіть мені про це. Не потрібно чекати закінчення моєї фрази, вправи абощо".

Це не збігається з моїм уявленням про балет. Адже я неодноразово бачила в мережі натерті до крові ноги балерин, натягнуті мʼязи, ніби ось-ось розірвуться як струна на гітарі. А тут: "Не терпіть біль!". Та це правило я запамʼятала.

– Беремо еластичну стрічку. Разом ніжки, куприк та сіднички "на прищіпку". Перевірте, чи підтягнуті колінця. Широко ручки, працюємо плечовим поясом. Підіймайте себе сідницями вгору. Працюєте не від пʼяток, а від таза. Шукаємо симетрію – і за відчуттями, і в дзеркалі. Спокійно, дихаємо. Вдих, видих, – каже Марина. 

В литкових мʼязах відчувається тепло. Викладачка нагадує мені опустити плечі, які несвідомо тягнуться за резинкою вгору. 

– Працюємо з рівновагою. Руки вгорі, плечі внизу, прес притиснули. Знаходимо вісь над подушечками пальців. На пʼятках не стоїмо, більше вага на подушечках. Йдемо: пліє – раз, підіймаємо пʼятки – два, зависаємо в повітрі – три, сходимо – чотири. 

Раз, два, три, чотири. Знову і знову. Марина рахує в такт інструментальної версії популярних хітів Еда Ширана, Hozier, ба навіть Кеті Перрі.

Поступово рухались різними частинами тіла, пропрацьовуючи кожну. Зараз шукаємо лопатки, потім збираємо ребра, підтягуємо куприк вгору, підгортаємо пальчики та підбираємо коліна. Читаючи це, партерна гімнастика може здатися тортурами. Та насправді всі ці дії більш ніж реалістичні, навіть якщо ви ніколи не займались чимось подібним до гімнастики.

– Беріть блок (поролонова цеглинка) та йдемо до станка. Працюємо зі стопами. Прогріваємо їх. Ніжки разом. Наступаємо на блок подушечками пальців, щоб зручно стояли стопи. Будемо переминатися. Права пʼятка залишається на пальчиках, ліву опускаємо вниз. Права вгору. Ліва вгору, – повторює Марина, ходячи між нами. Її голос то наближається, то віддаляється. 

Пояснює, що так скорочується ахіллове сухожилля. Це профілактує судоми. І вкотре нагадала:

– Здається, один із найбільш поширених стереотипів, який досі сидить в моїй голові: аби чогось досягти, треба трохи постраждати. Але Марина кожного заняття наголошує, що терпіти біль не можна. А я все одно кожного разу борюсь з собою, навіть попри те, що в мене хороший рівень критичного мислення. Бо з дитинства мені розповідали, що треба страждати, тільки тоді ти чогось досягнеш. Насправді це не так, – каже мені одна з учениць Марини – Альона Вишницька. 

Їй 29 років. Рік тому вона зрозуміла, що їй бракує фізактивності. Дуже багато працювала, тож їй кортіло "побудувати серйозні стосунки з рухливістю". Побачила рекламу балетної школи. Почала читати, дивитися відео, захопилась і вирішила спробувати. 

– Я прийшла на початковий рівень. Майже рік проходила – рівень трансформувався у середній. Мене цікавить саме гімнастика, але не виключаю, що колись спробую і танець. 

– Що дають вам такі заняття? – запитую в Альони.

– Вони рятуєють моє психічне здоровʼя. Мій хлопець служить. Рівень тривожності дуже сильно зріс за цей час. Коли приходжу на заняття, максимально відволікаюсь і зосереджуюсь на підтримці тіла.

Чи варто казати, що четвертий стереотип про балет луснув? Так і є, і не лише у мене.

Смерть російського балету в Україні

– Переходимо на бік. Лягаємо на руку. Стараємось дати шиї нарешті відпочити. Збираємо сідниці. Виворітні ніжки. Пʼятка до пʼятки. Прес напружений. Поперек у нейтральному положенні. Пасе. Дві сіднички зібрані. Раз – підтисли мʼязи живота. Два. Пасе. Три. Вниз – чотири. Пасе – раз, пресом – два. Ставимо ніжку, втягуємо вниз. Пасе і високо залишаємо ніжку. Опорну сідничку напружуємо. 

Раз, два, три, чотири….

– Сідниці, прес, стегна – все є? Не судомить? Живемо? За вашими обличчями складно прочитати стан!, – сміється Марина.

– Так виглядає щастя!, – цілком щиро та легко відповідає Олена, ніби й не робила щойно пасе з напруженим пресом.

– Зараз будемо робити прокрутку!

Якщо вам здається, що слово "прокрутка" звучить нелегко, маєте рацію. За допомогою мʼязів сідниць нам потрібно повернути тіло з боку на спину. Тобто прокрутити ногу. 

– Я навіть не знала, що десь глибоко є такі мʼязи!, – кажу Марині, відчуваючи як сідничні мʼязи горять вогнем.

– Не хвилюйтесь, якщо щось не виходить. Дівчата пів року вчились виконувати такі рухи. Наша задача – йти на спинку і не впасти. Тобто потрібно, щоб мʼязи живота витримали, – пояснює Марина.

Після прокрутки було розслаблення мʼязів сідниць за допомогою масажних мʼячиків. Це частина реабілітації, яка дає тілу відновитися після навантаження. Згодом – вправи на амплітуду, які в перспективі допоможуть сісти на омріяний шпагат, або ж граційно підняти ніжку вгору, стоячи біля станка як справжня балерина. Але до цього ще працювати і працювати, як би легко нам не здавалось це зі сторони. 

Наприкінці заняття Марина подякувала всім. Дівчата жваво вийшли в гримерку, де натхненно висіли балетні пачки. Через декілька хвилин у школі стало тихо. Залишились лише ми з викладачкою. Присівши на лавочку у світлій гримерці, я запитала:

– У своєму блозі ви писали, що український балет переживає складний час. Чому?

– Зараз відбувається його переосмислення, ба навіть відродження. Є така суспільна думка, що балет – це щось російське – "Лускунчик", "Лебедине озеро", "Спляча красуня". Але це не так. Цей міф виник в часи СРСР, коли гастролювали проросійські пропагандистські балети. Зараз це переоцінюємо. Відмовляємось від російського балету та композиторів. Згадуємо, що маємо свої балети, які раніше були менш популярними. 

– Наприклад?

– "Лілея" – балет, який не описати словами. Щоразу, коли його дивлюсь, в мене сльози та мурахи. Це щось неймовірне. Раніше його ставили раз на рік – на День народження Тараса Шевченка. Це було несправедливо стосовно українського глядача. Окрім того, є "Лісова пісня" та інші. 

– Якщо людина хоче відкрити для себе український балет, щоб ви їй порадили?

– Підпишіться на офіційні акаунти наших театрів: Національна опера, Львівська, Одеська тощо. Вони роблять не тільки анонси, але й багато освітнього контенту. Розповідають про залаштунки життя балерин. Це дуже цікаво. Також є окремі блоги балерин, наприклад, Вікторії Зварич з Львівської опери. Зацікавились – спробуйте самі прийти на заняття. Пошукайте балетні студії, сходіть хоч раз. Це допоможе подивитися на світ зсередини. І сходіть нарешті на український балет. Якщо взяти собі за мету, можна влаштувати незабутній рік відкриття нашої балетної культури, де від російської не залишилось ані сліду.

Покидаючи залу, Марина каже мені у слід: "Не бійтесь, завтра може бути кріпатура". Я посміхнулась у відповідь, бо вже її відчувала. З легким болем у мʼязах та натхненна українським балетом я йшла додому з чітким уявленням про те, що ні вік, ні конституція тіла, ні вага не стоять на заваді сучасної людини, яка вирішила спробувати навіть таке складне мистецтво, як балет.