Бодіпозитив як стиль життя. Чотири історії про прийняття свого тіла, шкіри та волосся

В Instagram тег #bodypositive має понад 18,7 млн публікацій. А в TikTok відео під тегом #bodypositivemovement сумарно набрали понад 102,6 млн переглядів. Контент під цими тегами відображає людей різної тілобудови, зросту, ваги, стану шкіри та волосся. Їхня ціль – показати, що бути не 90-60-90, з неідеальною шкірою, зі складками на животі, без пишного бюста та без волосся – це нормально.

Бодіпозитивний рух сягає корінням аж у 1960-ті роки. Американського інженера Біллі Фабрі обурило погане ставлення інших до його дружини Джойс, яка мала надмірну вагу. Тож він зібрав невелику групу людей і створив Національну асоціацію допомоги повним американцям, яка нині відома, як National Association to Advance Fat Acceptance (Національна асоціація, що сприяє прийняттю жиру. – Ред.).

Паралельно група феміністок з Каліфорнії також була обурена ставленням до людей з надмірною вагою. Так виникла спілка Fat Underground (Товсте підпілля). Вони випустили маніфест, де вимагали "рівні права для повних людей в усіх сферах життя", а дієтичну культуру визнали ворожою.

До 1980-х цей рух поширився за межами США, а у 2000-х перекочував в соцмережі. У 2019 році вчені вивчили цей рух на прикладі Instagram. Дійшли висновку, що бодіпозитив кидає виклик суспільним стандартам зовнішнього вигляду. Це сприяє прийняттю будь-якої форми тіла, розміру, статі та відтінку шкіри.

Згодом почали зʼявлятися похідні течії, як skin positivity та hair positivity, де люди показували, що різний стан шкіри та волосся – також норма. 

Однак не всі підтримують рух бодіпозитиву. Один з основних аргументів "проти" – пропаганда нездорової ваги, шкіри, волосся тощо. Але чи дійсно бодіпозитив заперечує засади здорового способу життя?

Про це LIGA.Life поговорила з українками, які підтримують бодіпозитив та його похідні течії. Вони також розповіли, як прийшли до цього, у чому важливість боротьби проти стандартів краси та чи готове до інклюзивності українське суспільство.

Марія Внукова: "Вітиліго – це гарно"

"Бодіпозитив – здорове ставлення до себе та свого тіла. Він показує, що за фізичними ознаками немає нікого гіршого чи кращого. Ми такі, якими є, за це слід любити себе".

У вісім років Марії поставили діагноз "вітиліго" – хронічне захворювання шкіри, яке проявляється білими плямами на тілі. Батьки не знали, що робити, адже лікування немає. Через залякування лікарів та сором'язливість почали вдягати доньку так, щоб депігментованих ділянок не було видно.

"Поведінка батьків дуже на мене вплинула. Також почала соромитись своєї шкіри, носила лише закритий одяг, навіть влітку. Все це призвело до комплексів та невпевненості у собі. Діти в школі відчували мою слабкість, тому почали ображати", – пригадує дівчина.

Шлях прийняття себе почався у старшій школі. У 16 років Марія захопилася психологією, хотіла зрозуміти, як бути щасливою, коли не можеш позбутися головної проблеми – вітиліго. Поступово почала відкриватися людям навколо, розповідати друзям про свою особливість. Далі трансформувався гардероб, зʼявились відкритіші речі. Навіть наважилась вдягнути купальник, що стало першим серйозним кроком до прийняття себе. 

Увесь цей час дівчина мріяла про карʼєру моделі, але комплекси заважали піти на навчання. Боялася, що її там не приймуть, а друзі – осудять. Однак на шляху до прийняття себе Марія подумала: "У 40 років буду картати себе, що так і не здійснила мрію".

Пішла в модельну школу, згодом отримала пропозицію про участь у соціальній зйомці з маленькою дівчинкою, яка також мала вітиліго. 

"Це мене відкрило ще більше. Наважилась запостити  в соцмережі перші фото, де було видно шкіру. Отримала безліч коментарів. Люди казали, що вітиліго – це гарно. Згодом було багато пропозицій зйомок від українських брендів, особливо виробників білизни".

Однак все ж залишаються бренди, які через вітиліго відмовляють Марії у співпраці. Також є невеликий відсоток людей з хейтерськими коментарями в соцмережах. Однак нині дівчина зізнається, що не звертає на це уваги.

"Вас не образить, якщо скажу: "У вас зелене волосся?" Ні, тому що у вас не зелене волосся. Те саме відбувається і зі мною. Я не є тою, ким мене описують хейтери", – запевняє Марія.

Нині вона працює моделлю за кордоном. Каже, що в інших європейських країнах суспільство простіше ставиться до зовнішності, ніж в Україні. Наприклад, нещодавно побачила величезний банер з рекламою за участі дівчини з вітиліго. Також зрозуміла, що коли сама припинила загострювати увагу на своїй шкірі, люди навколо припинили бачити її особливість. 

"Припускаю, що зараз підліткам, які мають схожу проблему набагато простіше прийняти себе. Адже це транслюється в соцмережах та медіа як норма. Так дівчата та хлопці бачать, що вони не одні такі. Ця підтримка дуже важлива. Підбадьорює і допомагає полюбити себе з усіма особливостями тіла", – підсумовує Марія.

Даріна Марченко: "Не треба відкладати життя до схуднення"

"Бодіпозитив – це спосіб мислення зі схвальним ставленням до тіла, думок та життя".

Проблема надлишкової ваги знайома всім членам родини Марченків. Тож у свої 10-12 років Даріна вже знала, що таке дієта, тренування та щотижневі зважування. 

"У підлітковому віці важила приблизно, як мій старший брат. А у нас різниця у 6 років! Також були установки, що дівчинка має бути маленькою. Це все на мене тисло, що призвело до проблем з зайвою вагою і низькою самооцінкою", – розповідає Даріна.

Ставлення однолітків до дівчини також її засмучувало. Наприклад, йдучи на танці, однокласники одразу обертались до Даріни з запитанням: "А хто з тобою буде танцювати? Хто тебе підійме?" Також соромно було назвати свою вагу на шкільному медогляді. Доводилось йти останньою, щоб ніхто не почув цифру. 

До 11 класу Даріна спробувала різні дієти, зверталась до тренерів та в дієтологічний центр. Однак результатів не було. Постійні зриви провокували компульсивні переїдання, емоційний голод, навʼязливі думки про їжу – ознаки розладу харчової поведінки.

"Зрозуміла, що проблема не в тілі, а в голові. Тож почала цікавитись психологією та нутриціологією. Це все вплинуло на моє харчування, поведінку, ставлення до себе. Але це був нелегкий шлях, який тривав роками", – каже дівчина.

Усі ці ідеї лягли в основу її блогу. Однак після повномасштабного вторгнення його фокус змінився. Даріна почала розповідати не лише про стосунки з їжею, а й з власним тілом, пропагуючи бодіпозитив. 

"Мені хотілося показати, що складки на тілі – це нормально. В процесі розвитку блогу працювала над собою та своїм ставленням до себе. Мені хотілось бути вільною і не створювати образ в соцмережах".

Нині її блог в TikTok та Instagram сумарно налічує майже 178 000 підписників. Авдиторія дуже різниться, каже Даріна. Тож без хейтерських коментарів не обходиться.

"Люди досі думають, що бодіпозитив – це виправдовування ліні. Та насправді це про те, що не треба ставити на паузу життя, поки не схуд. Попри особливості тіла варто робити те, що хочеш, приймати себе та бути здоровим", – підсумовує блогерка.

Марія Біленька: "Відмовилась від маски, за якою ховалась все життя"

"Skin positivity – течія, яка вчить людей приймати свою шкіру у будь-якому стані та той факт, що висипання не роблять нас гіршими людьми та не зменшують самоцінність". 

У 13 років у Марії зʼявились висипання на обличчі. Про такий діагноз, як акне, вона дізнається згодом. Однак на момент виникнення проблеми лікарі казали, що це "підліткове", тобто "з віком пройде".

Бовтанки, мазі, чистки обличчя, походи до косметолога – нічого не допомагало. Дівчині здавалось, що це гігієнічна та бʼюті-проблема, а не захворювання. Тож експериментувала з доглядом за шкірою та різними дієтами. 

"Дерматологи радили обмежити випічку та газовані напої, але я сприйняла їхні поради буквально. Виключила молочні продукти, глютен, каву, боялась їсти фрукти. Згодом відмовилась від мʼяса, а після стала веганкою", – розповідає Марія.

Усе це призвело до розвитку орторексії – розладу харчової поведінки, що проявляється одержимістю здоровим харчуванням.

"Це була залежність. Могла дуже сильно надавити висипання, а потім дуже про це шкодувати. Щось схоже мають люди, які переїдають. Тож врешті-решт вирішила працювати з цим запитом з психологом. Зараз в мене немає ні орторексії, ні дерматіломанії", – стверджує дівчина. 

Процес прийняття себе та своєї шкіри був непростим для Марії. Їй допомогли соцмережі, зокрема блогери, які постили відео та фото з акне.  

"Від перегляду такого контенту мені ставало набагато легше усвідомлювати, що я не одна така. Під час стажування у Польщі, почала вести власний блог – щоденник прийняття себе, де активно ділилась життям з акне", – розповідає Марія.

За її словами, в Україні досі занадто судять за зовнішністю, а на жінок тиснуть стандарти краси. Це можна простежити на прикладі соцмереж. У коментарях до інтервʼю Марії для іншого медіа люди радили методи лікування висипань, пояснювали, чому це некрасиво тощо. 

Натомість, наприклад, в Німеччині та Польщі ставлення до зовнішнього вигляду простіше, каже дівчина. Відтак, коли жила в Польщі, навіть припинила маскувати висипання косметикою. 

"Відмовилася від маски, за якою ховалась все життя. Фото також не ретушую. Це значно полегшує життя, адже мені нічого не треба вигадувати. Я – така, як є".

Оксана Мушинська: "В мене є шанс бути різною"

"Бодіпозитив – це про те, що немає фрази "повинен виглядати" чи інших зовнішніх ярликів. Це про любов до себе та прийняття з усіма особливостями, що не зупиняють твою роботу над собою".

Перші прояви алопеції (патологічного випадіння волосся) зʼявились в Оксани в сьомому класі. Спочатку були залисини, згодом випала брова. 

"Це була реакція організму на стрес. Я – страшний емпат. Все пропускала через себе: навчання, зміни у світі, екології, проблеми бездомних тварин. Нині мені 31, але нічого не змінилось", – пояснює дівчина. 

Однак про психологічну складову алопеції лікарі не говорили. Дерматолог лікував вітамінами та різноманітними оліями, які не працювали. На четвертому курсі музичного коледжу алопеція загострилась. 

"Червоний диплом дався дуже важко. Через хвилювання запустився аутоімунний процес. Дуже хотіла співати, але зрозуміла, що така професія – занадто нервова для мого здоровʼя. Тож у консерваторію вирішила не вступати, повернулась у рідне місто, де влаштувалась викладачем вокалу", – розповідає дівчина. 

Комплекси, щодо волосся, та відсутність любові до себе заважали дівчині і в особистому житті.  

"Я не вірила, що мене таку можна любити та поважати. Здавалось, що мене розлюблять, тому що негарна. Своєю недовірою зіпсувала стосунки, які згодом розпались. Але це стало відправною точкою до сприйняття себе", – каже Оксана. 

Після розриву з партнером, вирішила замовити фотосесію. Однак фотограф запропонував ризикнути та знятися без перуки. Це було для дівчини справжнім викликом, адже навіть з рідними та друзями вона завжди була у перуці чи бандані. Та зрештою погодилась.

"Це було народження мене нової. Навіть наважилась опублікувати світлини в соцмережі. Згодом переїхала в столицю, розвивала себе, брала участь в зйомках реклами та творчих проєктах. Ставала впевненішою у собі і показувала іншим, що людина може виглядати по-різному. Головне – прийняти це і жити далі", – розповідає Оксана.

Нині вона в ремісії, волосся відростає, але нерівномірно. Тож носить перуку, експериментує з образами та не цурається масивних аксесуарів, як сережки. Демонструє це в соцмережах, де підтримує інших людей з алопецією. 

"Багато хто взагалі не знає, що це за діагноз. Тому інколи дико реагують, дають непрохані поради чи жартують. Інколи думають, що в мене онкологія або просять порадити шампунь. Але я нормально до цього ставлюсь. Знаю, що можу мати гарний вигляд і без волосся, і в перуці. В мене є шанс бути різною. Тож активно його використовую".