Де баланс між "війна, сиджу вдома" і "живу на 100%, не віддам РФ ані дня"? Пояснює психолог

The New York Times опублікував репортаж про повернення нічного життя у Києві. Відновлення рейвів, зустрічей з друзями у барі та тематичних вечірок називають безкоштовною терапією, задоволенням потреби у спілкуванні та хоча б хвилинною можливістю забути про трагічні події.

Проте герої статті не приховують – все ж виникає відчуття провини.

LIGA.Life розпитала психотерапевтку Софію Влох, як тримати баланс між життям та війною чи потрібно забороняти собі радість, а також чому засудження дій інших та відчуття провини лише погіршують ситуацію.

Страждати, відсторонятися чи плекати життя

"Не існує універсальної інструкції, як правильно поводитися під час війни. Якщо п'ять місяців тому люди питали: "Що робити: бути у безпеці, йти воювати чи їхати за кордон?", то зараз мозок адаптується – хочеться повертатися до активностей, які приносили задоволення в мирний час. Але виникає дилема: "Як правильно: йти на каву з друзями чи відмовитись, тому що не на часі?" Кожен має робити вибір, спираючись на емоції та почуття", – пояснює експертка.

На шостий місяць війни люди умовно поділилися на три категорії:

• "Ніяких вечірок, прогулянок та веселощів. Війна в країні, повернемося до цього після перемоги". Інколи за цим криється емпатія та співчуття, стверджує експертка. Так людина думає: "Я повинна також страждати, щоб зрозуміти втрати інших". Проте часто ці люди засуджують тих, хто продовжує плекати життя, попри війну.

• "Все нормально. Нічого не відбувається. Продовжую жити своє життя". Це ознака замороження емоцій та відсторонення від подій. Можлива причина – захисний механізм на тлі стресу. Після 24 лютого він був знайомий більшості українців, але після п'яти місяців великої війни треба поступово адаптуватися. Якщо заморожувати емоції й надалі, рано чи пізно вони вибухнуть з більшою силою.

• "Є війна, але є й життя. Треба покращити своє самопочуття". Так радість від зустрічі з друзями та щастя відпочити на вечірці можуть допомогти людині відновити ресурс. 

"Немає правильних чи неправильних емоцій під час війни. Наша задача – не застрягати надовго в одній з них. Тому сприймайте вихід на каву чи похід в кіно не як "я забув про війну", а "я набираюсь ресурсу та енергії", – радить Софія.

Проте будьте готові, що ваше оточення має іншу точку зору. Головне у такій ситуації – ставити фокус на собі, не засуджуючи інших. Якщо близькі не розуміють, як ви можете святкувати день народження у ресторані під час війни, не сперечайтесь. Подякуйте за їхню думку і зробіть  так, як цінно вам.

"Якщо для ваших рідних чи друзів ця тема чутлива, не сперечайтесь. Кожен має право на свою точку зору. Не потрібно чекати, що хтось буде думати, як ви".

Чому ми засуджуємо інших

Засудження – віддзеркалення нашого емоційного стану, спосіб упоратися з обуренням, напругою чи злістю. Наприклад, ви побачили, як знайома відпочиває в Карпатах.

Запитайте себе:

• Що я відчуваю? 

• Чому напруга зросла, коли я побачив/ла це фото?

• Чому мене це зачіпає?

• Чи ці почуття позитивно впливають на мене? А на країну?

• Що це для мене означає? 

• Що я можу зробити, щоб відчути себе краще? 

Дослідження підтверджують: щоб впоратися з емоціями під час війни, ми маємо відпочивати більше, ніж у мирний час, додає психотерапевтка.

"Засудження не об’єднує. Ви не знаєте, що стоїть за світлиною з відпочинку. Можливо, для вашої знайомої подорож в Карпати – єдиний спосіб отримати радість та підтримати себе. Ігноруючи цей факт, ви вішаєте ярлик на інших замість того, щоб працювати зі своїми емоціями", – зазначає Софія.

Як радіти без почуття провини

Почуття провини – те, в чому легко застрягнути. Ви можете не виходити з дому, не зустрічатись із друзями, не пити смачну каву в новій кав’ярні в середмісті, а сидіти вдома та картати себе навіть за думку про це, тому що в країні повномасштабна війна. 

Але чи така жертва наближає нас до перемоги? Чи від цього краще нашим військовим? Ні.

Софія радить попрацювати зі своїм почуттям провини: 

1. Змініть почуття провини на співчуття собі. 

2. Запитайте себе: "Чи допомагає мені відчуття провини? Чи воно корисне для виживання/руху вперед/підтримки армії чи переселенців?"

3. Зробіть те, що ресурсне для вас: прогулянка, святкування дня народження, подорож.

4. Знову запитайте себе: "Як я почуваюся зараз? Краще? Чи це мене наповнило силами та бажанням рухатися далі?"

5. Якщо відчуття провини все одно нагадує про себе – дійте. Подумайте, куди можете спрямувати отриманий ресурс? Волонтерство, психологічна підтримка, донати тощо.  

6. Запитайте себе: "А тепер як я почуваюся? Краще?"

"Відчуття щастя чи бажання радості не робить вас поганою людиною. Це ознака того, що ви намагаєтеся впоратися з тим, що відбувається навколо. Не перешкоджайте собі, а допомагайте. Тоді у вас буде достатньо сил, щоб підтримувати інших".